The principle of holism in post-neoclassical philosophy of history

ISSN 2077-1800 ФІЛОСОФІЯ ГРАНІ УДК 300.3+301+930.1 Принцип холізму в постнеокласичній філософії історії Ю.А. ДОБРОЛЮБСЬКА Південноукраїнський національний педагогічний університет імені К. Д. Ушинського, м. Одеса, Україна, Е-mail: Авторське резюме Принцип холізму відновлює домагання історичної науки на осягнення минулого як «цілісної матерії» та ставить питання про необхідність глобального синтезу на основі інтеграції мікро- і макроісторії, наративу й метатеорії. Постнеокласична підсистема філософії історії оперує кореспондуючою концепцією істини. Наукова істина стає завжди контекстна і констатується за умови прийняття методологічних постулатів, на основі яких сконструйована конкретна дослідницька ситуація. В історичних дослідженнях пошук наукової істини завжди пов’язаний з вивченням конкретних історичних подій або з побудовою історичних теорій. Обидва підходи вирішують проблему об’єктивності: теоретична історія намагається виявити істину, очищену від конкретних рис, а історія подій бажає виявити істину, надану у повноті нюансів конкретної події. Спираючись на кореспондуючу концепцію істини, постнеокласична підсистема прагне реконструювати історичну реальність в усій її повноті, конкретності й складності та приходить до основного принципу постнеокласичної філософії історії – принципу холізму. Цей принцип орієнтує історика, з одного боку, на необхідність цілісного вивчення предмета дослідження, а з іншого – на вивчення історичної реальності як ієрархії «цілісностей», що не зводяться до частин, з яких складаються. При цьому підкреслюється, що в розумінні цих частин має бути неодмінно присутнє відчуття цілого як контексту. Ключові слова: система філософії історії, постнеокласична підсистема, кореспондуюча концепція істини, історична реальність, холізм, цілісність. The principle of holism in post-neoclassical philosophy of history YU.A. DOBROLYUBSKA South Ukrainian national pedagogical university named after K. D. Ushynsky, Odessa, Ukraine E-mail: Abstract The principle of holism restores historical science tendency to grasp the past as a «whole matter» and raises the questions about the global synthesis, based on the integration of micro- and makrohistory, narrative and metatheory. Post-neoclassical subsystem in the philosophy of history operates of the corresponding concept of truth. Scientific truth is always contextual. She stated subject to the methodological postulates, which designed a specific research situation. Historical studies of scientific search for truth is always associated with the study of specific historical events or historical building theories. Both approaches solve the problem of objectivity: a theoretical history try to discover the truth, liberated from specific features and history of events wishes to discover the truth, given in the particular nuances of the entire event. Based on the corresponding concept of truth post-neoclassical subsystem aims to reconstruct the historical reality in all its fullness, complexity and specificity. This subsystem comes to the fundamental principle of post-neoclassical philosophy of history – to the principle of holism. On the one hand this principle orients the historian to the need for a holistic study of the subject of research, on the other hand he directs the historian to the study of historical reality as a hierarchy of «integrality», which can not be reduced to the parts that make up. Also it is emphasized that the meaning of these parts must necessarily be present as a sense of the whole context. Keywords: system of philosophy of history, post-neoclassical subsystem, the corresponding concept of truth, historical reality, holism, wholeness. Постановка проблеми. Одним з основних когнітивних принципів постнеокласичної філософії історії виступає холізм, хоча деякі її представники вважають, що ідея історії як цілого може бути предметом тільки спекулятивних філософських роздумів [2, с. 23]. У постнеокласичній науці цей принцип орієнтує історика, з одного боку, на необхідність цілісного вивчення предмета дослідження, а з іншого – на вивчення історичної реальності як ієрархії «цілісностей», що не зводяться до частин, з яких складаються. При цьому підкреслюється, що в розумінні цих частин має бути неодмінно присутнє відчуття цілого як контексту [8, с. 40]. Принцип холізму прагне відновити рівень © Ю.А. Добролюбська, 2014 6 № 3 (107) березень 2014 ГРАНІ ISSN 2077-1800 домагань історичної науки на осягнення минулого як «цілісної матерії», витканої з безлічі різноколірних нитей, який різко впав через поширення у ній постмодерністських ідей. У зв’язку з актуалізацією принципу холізму в історичних дослідженнях постнеокласики поставили питання про необхідність глобального синтезу на основі інтеграції мікро- і макроісторії, наративу і метатеорії. Аналіз досліджень і публікацій. Цей принцип у постнеокласиків реалізується в прагненні до цілісного бачення історичної реальності і створення єдиного інструментарію її дослідження. Отже, принцип холізму в такому розумінні поширюється не лише на предмет дослідження, але й на його методологію. У предметному плані холізм реалізується конкретно в тому, що історія розглядається як складна соціальна система і сукупність гуманітарних дій, а також зверхдіяльнісне начало. Окрім загальних законів фізичного, соціального і морального порядку, що управляють світом, логічно допустити керуючі світом одиничні і навіть виняткові, епізодичні залежності [4, с. 131]. У цьому зв’язку В. В. Ільїн пише, що історія як закономірне системне явище номологічна, вона пов’язана з проявом об’єктивних залежностей (від моральних, культурних – до фізичних). Історія як гуманітарне явище пов’язана з діяльністю осіб і на неї зав’язана: без одиничних особових вчинків немає загальних історичних дій. «З історії, – підкреслює Ільїн, – не видворити ні номологічності (законовідповідності), ні волюнтаристичності (свободи волі агентів дій). Відокремлення волюнтаризму від номологізму дає псевдоісторичну доктрину, стилізацію під повноцінну історію». Гіпертрофія як одного, так і іншого робить з історії компендіум анекдотів, а не науку. Неадекватність суб’єктивістських (волюнтаризм) і об’єктивістських (номологізм) доктрин історії примушує шукати нові експлікативні евристичні схеми, такі, які дозволили б провести обидва начала адекватно [4, с. 115-117]. Тому предметом вивчення історії мають бути не лише соціальні процеси, структури і інститути, але й індивідуальні і колективні дії людей, їх уявлення, цінності і установки. «Той, хто обмежується аналізом глобальних процесів, – пише Ю. Кока, – відмовляється тим самим від фундаментального положення про те, що вони (особливо у фазі їх виникнення), є наслідком індивідуальних і колективних дій. Ніколи не можна забувати про те, що структури народжуються, змінюються і рушаться під їх впливом. Структури завжди залежні від людини, якою б не була їх власна динаміка, який би відбиток вони, у свою чергу, не накладали на сферу суб’єктивності, і як б (...truncated)