COURSE TO THE DESTRUCTION: FOREIGN DIPLOMATIC MISSONS IN ODESA THROUGH THE POLITICAL REPRESSION DURING 1930S

Klonovych Sebastian Fabian, 1987. Roksolaniia [Roxolania]. – Kyiv: Dnipro, 94 s. Klonovych Sebastian Fabian, 1987. Roksolaniia [Roxolania]. – Kyiv: Dnipro, s. 55. Mekhovskij Matvej, 1939. Traktat o dvuh Sarmatiyah [Treatise on two Sarmatians]. – Moskva – Leningrad: Izdatel’stvo akademii nauk SSSR, 288 s. Naylor Konrad, 1996.100 postaci, które miały największy wpływ na dzieje Polski. - Warszawa: Plus, 842 s. Subbotin A. A., 1974. Frensis Bєkon [Francis Bacon]. – Moskva: Mysl’, – 173 s. Tananaeva L. I, 1979. Sarmatskij portret. Iz istorii pol’s’kogo portreta epohi barokko [Sarmatian portrait. From the history of the Polish portrait of the Baroque era]. – Moskva: Izdatel’stvo «Nauka», 301 s. Wójcik Zbigniew, 1989. Wojny kozackie w dawnej Polsce. Kraków: Krajowa Agencja Wydawnicza, 80 s. Wójcik Zbigniew, 1989. Wojny kozackie w dawnej Polsce. Kraków: Krajowa Agencja Wydawnicza, s. 39 Ковальчук Л. В., Петровський Е. П. УДК 323.281(477)«1930» КУРС НА ЗНИЩЕННЯ: ІНОЗЕМНІ ДИПЛОМАТИЧНІ ПРЕДСТАВНИЦТВА ОДЕСИ У ВИРІ ПОЛІТИЧНИХ РЕПРЕСІЙ 1930-х РОКІВ У статті, на основі архівно-слідчих справ, інших архівних та друкованих матеріалів, досліджено процес розгортання репресій серед працівників іноземних консульств в Одесі. Вивчені механізми, масштаби й наслідки дій радянської влади, які призвели до їх ліквідації, фізичного винищення пов’язаних з їх діяльністю осіб та фабрикації каральними органами неіснуючих контрреволюційних організацій. Окреслені шляхи й перспективи подальших досліджень зазначеної теми. Ключові слова: консульства, УРСР, репресії, архівно-слідчі справи, органи НКВС. 147 Офіційна ідеологія, єдина масова партія, централізована та бюрократизована економіка, система тотального поліцейського контролю над суспільством, засобами інформації, армією, масові репресії для утримання такої системи – основні ознаки тоталітарної держави. Саме вони були провідними протягом усіх десятиліть панування більшовицької влади та існування Радянського Союзу, до складу якого входила Радянська Україна. Репресії трактувались офіційною пропагандою як об’єктивна необхідність, норма розбудови соціалістичної держави. Вони були притаманні більшовицькій владі, застосовувалися з перших днів її існування і стали засобом ідеологічного та фізичного впливу на населення країни. Репресивна політика здійснювалась не тільки заради насадження безконтрольної влади компартії і упокорення народу шляхом знищення мільйонів людей за «контрреволюцію», а й для організації примусової системи праці в концтаборах, спецпоселеннях, трударміях, колгоспах, «будівництвах століття» тощо як основи соціалістичного виробництва. Існує величезна кількість публікацій з дослідження різних аспектів і напрямків репресивної політики, біографічних студій, комплексних праць тощо [17]. Проте тема репресій працівників іноземних консульств в Україні у 1930-х роках продовжує залишатись недостатньо розробленою в сучасній історіографії. Це пояснюється низкою причин, у т.ч. малодоступністю для дослідників комплексів документів, почасти їх відсутністю або розпорошеністю, складністю отримання об’єктивної інформації через специфіку джерел. Базовим джерелом для вивчення персонального складу працівників іноземних консульств, крім документації самих цих установ, якої, на жаль, збереглося вкрай мало, є архівно-слідчі справи репресованих. Це складне й суперечливе історичне джерело, яке, маючи масових характер, відрізняється унікальністю свого змісту та потребує особливих підходів для роботи з його інформативним потенціалом [16]. В Одесі на 2017 рік частина архівно-слідчих справ продовжує зберігатись в Управлінні СБУ в Одеській області, а частина передана на зберігання до Державного архіву Одеської області. І хоча репресії проти працівників іноземних консульств в Одесі є лише невеликою часткою 148 загального для УРСР та СРСР процесу використання радянською владою терору як засобу державного управління, однак місцева ситуація дає дослідникам можливість вивчати як загальні закономірності, так і особливості цього трагічного процесу історії. Разом з тим, дослідження даної теми має не лише теоретичне, а й суто практичне, суспільне значення. Репресії напряму змінили долі мільйонів людей і не лише репресованих, а й тих, з ким вони були пов’язані родинними, службовими, товариськими тощо зв’язками. Певний відсоток з них складали особи, причетні до діяльності іноземних дипломатичних місій. На території УСРР на початку 1930-х рр. діяла низка іноземних консульств: німецьке в Києві, Харкові й Одесі, італійське в Харкові й Одесі, польське в Харкові й Києві, турецьке в Одесі, японське в Одесі, чехословацьке в Києві. Починаючи з 1935 р. уряд СРСР у спішному порядку почав їх усувати у зв’язку з наростанням репресій, чистками в партії, боротьбою проти т.зв. опозиційних елементів. У багатьох випадках серед типових радянських звинувачень фігурувала співпраця з іноземними дипломатами, зв’язок з консульствами тощо. Радянське керівництво добре пам’ятало активність закордонних представництв під час голодомору 1932–1933 рр., розуміло їх певну незалежність і критичне ставлення до процесу «побудови соціалізму», а тому розпочало послідовну ліквідацію. З 1937 р. в УРСР залишилися лише польське й чехословацьке консульства в Києві. Найбільш активна діяльність іноземних представництв на території республіки припадає на трагічний період масового голоду 1932–1933 рр., коли радянська влада, прагнучи загнати всіх селян у колгоспи, організувала системне вилучення продовольства, обмежила вільне пересування та постачання всіх засобів існування, особливо у райони, де т.зв. колгоспне будівництво зазнавало найбільших труднощів. Ще наприкінці 1920-х рр., стежачи за цими драматичними подіями, працівники іноземних дипломатичних представництв відзначали наростання кризових явищ у сільському господарстві. Наприклад, японські консульські співробітники, які у 1929 році їздили по деяких регіонах УСРР, говорять про наявність «продовольчої кризи»; про те, що попри пережиту гро149 мадянську війну й розруху, «матеріальне становище більшості не поліпшується, а погіршується». Вже в 1928 році працівники італійського консульства, аналізуючи стан селянства і політику влади щодо нього, говорять про те, що слід чекати голоду, що самі комуністи своїми вчинками «розвивають контрреволюцію». Співробітники турецького консульства в 1930 році констатують, що СРСР вивозить харчі з метою отримання валюти замість того, щоб нагодувати власний народ, що уряд «примушує голодувати свій робітничий клас і все населення» [21]. Іноземні дипломатичні представництва постійно інформували свої керівні структури і про ті заворушення на ґрунті відсутності продовольства, що мали місце у великих містах України. А ось думка японського консула в Одесі, який у червні 1932 року здійснив велику подорож по різних регіонах СРСР. Він констатував, що «українські селяни справляють у порівнянні з селянами інших республік жалюгідне враження і своїм обідраним одягом, і схожiстю з мощами, і проханням про милостиню: навіть на великих станціях селяни, ї (...truncated)