ПРИНЦИП ІСТОРИЗМУ ТА ПАМ’ЯТЬ У ЛІТЕРАТУРНИХ ІСТОРІОГРАФІЯХ

УДК 82.0: 82-84 Демська-Будзуляк Л. М. ПРИНЦИП ІСТОРИЗМУ ТА ПАМ’ЯТЬ У ЛІТЕРАТУРНИХ ІСТОРІОГРАФІЯХ З початку 70-х років минулого століття у філологічних колах точаться дискусії з приводу «смерті історії літератури». Поява історичних концепцій Гайдена Вайта й Єжи Топольського щодо історичних інтерпретацій та літературних стратегій історичного письма сприяли вивільненню історії від часу й максимальному її олітературненню та белетризації. Визначальним для усіх типів історій літератури є те, що на відміну від загальної історії, головним принципом їхнього конструювання є пошуки ідентичності через культурну пам’ять, яка закорінена в мові. Наша пам’ять є лише певними мовними конструкціями, в яких провідну роль відграє метафора. Те, наскільки історик літератури схильний мислити в тих чи інших риторичних фігурах, визначає характер і стратегію його власної історії літератури. Ключові слова: історія літератури, лінґвістичний поворот, пам’ять, інтерпретація. С начала 70-х гг. прошлого столетия в филологических кругах активно проходят дискуссии относительно возможной «смерти истории литературы». Появление исторических концепций Гайдена Уайта и Ежи Топольского относительно исторических интерпретаций и стратегий исторического письма содействовали освобождению истории от времени, максимальной ее белетризации. Показательным для всех типов историй литературы то, что в отличие от общей истории, главным принципом их конструирования оказались поиски идентичности с помощью культурной памяти, которая своими корнями уходит в язык. Наша память это лишь определённые языковые конструкции, ведущая роль в которых принадлежит метафоре. То, насколько историк литературы склонен мыслить в тех или иных риторических фигурах, обозначает характер его собственной истории литературы. Ключевые слова: история литературы, лингвистический поворот память, интерпретация. Question of «crisis», and even «deaths» of history of literature for today is one of the most debatable questions in world literary criticism. Problems which took off all the clothes in science as a result of the so-called «linguistically turn» in historical science, force to carry out the revision of all complex of the attain scientific experience. The important question history of literary became to research of national identity. These searches are possible through researches of memory and language. We can determine memory as complex of linguistic constructions. Any linguistic constructions are presented in rhetorical figures. The narration in history of literature to depended from types of rhetorical figures. Key words: history of literature, linguists turn, memory, interpretation. Сімдесяті роки минулого століття позначилися актуалізацією антиісторичних напрямів у гуманітарній науці. Не оминув цей процес й історію літератури. Найгостріші баталії розгорнулися довкола питання про можливу «смерть історії літератури». Відомий теоретик Рене Велек, підсумовуючи загальні тенденції в історії літератури на IV Міжнародному конгресі порівняльного літературознавства у Бордо (1970 р.) промовисто назвав свою доповідь: «Занепад історії літератури». Такі тенденції в літературознавстві безпосередньо пов’язують із загальною кризою усієї історичної науки, витоки якої знаходимо в теорії й практиці деконструктивізму та постмодернізму. Цьому також сприяло зближення у 70-х роках минулого століття історичної науки з лінгвістикою, так званий «лінґвістичний поворот». Зокрема у теоретичній науці про історію почала побутувати думка, що історія ніколи не може дійти до нас у «чистому вигляді», натомість історики завжди ма- 20 Філологія. Літературознавство літератури та розумінням того, що неможливо створити максимально об’єктивну, «достовірну» історію. Енциклопедична історія літератури мала б вилучити феномен авторської свідомості, пропонуючи читачеві лише «голі факти». Відтак, такий тип історії є комплексом незалежних статей присвячених тим чи іншим явищам літератури, й укладається, як правило, за алфавітом. Яскравим прикладом такої історії, може бути нещодавно перекладена та видана в Україні «Енциклопедія постмодернізму». Незважаючи на винесений в заголовок термін «енциклопедія», такий тип історії літератури, також дає читачеві хоч і не достатньо історичну проте ґрунтовну теоретичну картину певного явища, епохи, чи автора, однак не пов’язуючи її із загальним історичним контекстом. Енциклопедичні історій літератури, паралельно з наративними історіями літератури, на сьогодні доволі поширені у європейській науці. В Україні, зокрема, в цьому руслі створюється «Енциклопедія шевченкознавства». Схожий характер має також видання «Довідник. Українська література у портретах і довідках. Давня література – література ХІХ ст.», видана у Києві, 2000р. Слід також зазначити, що енциклопедичний тип історії літератури передбачає колективну працю. На сьогодні нам невідомо жодної енциклопедичної історії літератури, написаної одним автором. З’єднувальною ланкою між обома типами історій літератури можемо вважати концептуальність. Щоправда природа концептуальності в обох випадках різна. В енциклопедичних історіях літератури вона очевидна, головно стосується первісного вибору об’єкта історичного дослідження (напр. Постмодернізм, драматургія, постать Г. Ґете тощо). Що ж до наративних історій літератури, то у них концепція передовсім пов’язана з типом наративної стратегії та актуалізацією певної проблематики. Тобто коли в енциклопедичних історіях вона лежить в основі задуму, то в наративних є інструментом реалізації задуму. Наприклад вже згадуваний Є. Топольський з формального боку, пропонує чотири типи риторичних стратегій написання історичного тексту: засудження/схвалення, аполегетизація; квазібезстороність; іронічна відстороненість. Що ж до змістової сторони наративних історій літератури, то для прикладу назвемо працю Ю. Луцького «Між Гоголем і Шевченком», у якій автор зосереджується на ідеї пошуків національної ідентичності. Для наративних історій літератури момент історизму є не просто важливим, він є тим, що виправдовує їхнє існування, оскільки в їхній основі лежить історичний принцип осмислення реальності. Саме в ситуації такого типу літературної історії виникає питання, яке повторюємо через півстоліття за Р. Бартом, чим є насправді літературна історіографія – історією чи літературою? [1] Навіть приймаючи позицію французького критика, що історія літератури це передовсім «історія функцій», автор також ють справу з текстами, мовою, мовними інтерпретаціями. Поява історичних концепцій Гайдена Вайта, Єжи Топольського щодо історичних інтерпретацій та літературних стратегій історичного письма, сприяли вивільненню історії від часу й максимальному її олітературненню та белетризації. Мова зокрема йде про книжку Є. Топольського «Світ без історії» (Варшава, 1972), у якій вчений говорить про два можливі способи осмислення реальності – історичний та антиісторичний. Перший спосіб безпосередньо пов’язаний з людиною та культурою, антропологічний в певному сенсі; другий – з ідеологіями та утопіями (...truncated)