CATEGORIES ARE A «NATIONAL IDENTITY» AND «ETHNIC GROUP» IN MODERN SOCIAL PHILOSOPHY

Випуск 250. Том 262 УДК 101.1 Іванова І. Ф., канд. пед. наук, доцент, Чорноморський державний університет імені Петра Могили, м. Миколаїв, Україна КАТЕГОРІЇ «НАЦІОНАЛЬНА ІДЕНТИЧНІСТЬ» І «ЕТНІЧНА ГРУПА» В СУЧАСНІЙ СОЦІАЛЬНІЙ ФІЛОСОФІЇ У статті висвітлено результати аналізу тих підходів до визначення категорій «національна ідентичність» і «етнічна група» в сучасній соціальній філософії, які є актуальними для України в умовах процесу відродження української нації, який відбувається з часів революції Гідності; а також становлять науковий інтерес у зв’язку з розробкою програми соціологічного дослідження національної ідентичності етнічних громад півдня України (на прикладі міста Миколаїв). Дослідниця дійшла таких висновків: найбільш змістовним та актуальним для сучасного українського наукового простору є визначення категорії «національна ідентичність», в якій акцент робиться на усвідомленні особистістю власної належності до певної титульної нації, що передбачає наявність певних прав та обов’язків; у наукових дослідженнях та законодавчих документах слід використовувати поняття «етнічна група» як менш заполітизоване та більш змістовне порівняно з поняттям «національна меншина». Етнічна група – це група людей, які мають певні особливі етнічні, тобто культурні, мовні, релігійні чи расові характеристики; яких об’єднує повне чи часткове загальне походження та які усвідомлюють свою причетність до загальної групи, свою специфічність та особливість; і ця етнічна особливість групи визнається суспільством. Ключові слова: ідентифікація; ідентичність; національність; національна ідентичність; національна меншина; нація; етнос; етнічна група. Постановка проблеми. Кожна галузь людських знань виділяється в особливу науку лише тоді, коли чітко визначилися тільки їй притаманні об’єкт і предмет дослідження, сформувався свій категорійний апарат. Категорії «національна ідентичність» та «етнічна група» є складовими понятійного апарату соціальної філософії, використовуються в процесі наукового дослідження етнонаціональних проблем. Дослідження етнонаціональної проблематики є особливо важливим для України на сучасному етапі її розвитку, коли, по суті, після революції Гідності 2014 року відбувається відродження української нації, що є можливим лише за умови досягнення загальної національної єдності, повноцінної інтеграції представників етнічних спільнот в український соціум. Актуальність вищеназваної проблематики пояснюється також місцем ідентичності в розвитку особистості: відкриття особистістю своєї ідентичності, за твердженням М. Аргайла, пов’язано з потребою у самоактуалізації [1, с. 23]. У процесі національної ідентифікації відбувається ототожнення індивідом самого себе з представниками певної нації та етносу, усвідомлення власної причетності до певної системи цінностей: мови, релігії, етнічних норм, культурної спадщини тощо. Аналіз останніх досліджень і публікацій. Проблеми нації та національної ідентичності розглядали такі українські науковці, як: В. Горлова, В. Даренська, М. Козловець., Ю. Котляр, Г. Лозко, Л. Ляпіна, М. Степико, Л. Саракун, Н. Скотна, Т. Халавка та ін. Їх досліджували також західні вчені: Б. Андерсон, А. Аппадураї, З. Бауман, У. Бек, П. Бергер, Г. Блумер, Ф. Бродель, Р. Брюбейкер, П. Бурдьє, Б. Вальденфельс, А. Віліс, А. Вільсон, Ю. Габермас, С. Гантінгтон, Е. Гелнер, Е. Гідденс, І. Гофман, М. Грох, Р. Дарендорф, М. Еліаде, Е. Еріксон, А. Етціоні, Р. Інглегарт, М. Кастельс, Р. Кайуа, П. Козловські, С. Леш, Х. Лінц, Г. Люббе, О. Марквард, Т. Мітчелл, К. Омає, П. Рікер, А. Сен, Е. Сміт, Ч. Тейлор, Е. Тоффлер, А. Турен, Е. Хобсбаум, В. Хесле, К. Хюбнер, С. Шульман та ін. До вищезазначених проблем зверталися російські науковці: Т. Артем’єва, Є. Барабанов, Т. Брисіна, М. Губогло, Л. Гудков, Л. Дробіжева, О. Дугін, М. Заковоротна, В. Ільїн, А. Здравомислов, С. Кортунов, В. Кувалдін, В. Малахов, С. Матвеєва, М. Мікешин, Е. Паїн, О. Панарін, Є. Рудницька, В. Тишков, В. Толстих, Д. Тренін, В. Федотова, Н. Федотова, В. Ядов. Свій внесок у розробку змістовного наповнення категорії «етнічна група» зробили такі вітчизняні та зарубіжні науковці, як: О. Антонюк, О. Картунов, 84 Наукові праці. Філософія її членами. Водночас, підкреслює Б. Андерсон, нація завжди територіально визначена, суверенна і виражається у почутті спільної солідарності [4, с. 84]. За твердженням Е. Сміта, відомого фахівця з питань виникнення і розвитку націй, представника примордіалізму як одного з методологічних підходів до концепції етнічності, націю можна визначити як сукупність людей, що має власну назву, свою історичну територію, спільні міфи та історичну пам’ять, спільну масову, громадську культуру, спільну економіку, єдині юридичні права та обов’язки для всіх членів. Усе вищеназване він відносить до найголовніших рис і національної ідентичності [5]. Український дослідник В. М. Даренська вважає, що визначення національної ідентичності Е. Сміта є найбільш повним та концептуальним: концепт національної ідентичності можна визначити як підтримування та постійну репродукцію патернів цінностей, символів, пам’яті, міфів та традицій, які є складниками спадщини націй, а також водночас як ідентифікацію особистостей з цією особливою спадщиною, цінностями, символами, пам’яттю, міфами та традиціями [6]. Український дослідник Т. Халавка, аналізуючи науковий доробок Е. Сміта, висловлює думку стосовно того, що процес формування української політичної нації відбувається за громадянсько-територіальною моделлю, яку запропонував Е. Сміт. Її сутність полягає у тому, що колишні колоніальні держави після здобуття незалежності намагаються об’єднати та інтегрувати в нову політичну спільноту все населення і відтворити нову «територіальну націю» [7]. У продовження думки Т. Халавки слід зауважити, що науковець Ляпіна Л. А. звертала увагу на те, що етнонаціональна ідентифікація в Україні відбувається специфічно (2006 рік). На її темпи і строки впливають регіональні, економічні, суспільно-політичні, мовні та інші відмінності, а також неадекватний рівень єдності українців у перехідний період націостановлення [8]. Науковець Ю. В. Котляр, вивчаючи методологічні основи термінології, пов’язаної з національними меншинами, зауважує, що найістотнішими ознаками категорії «національна ідентичність» є такі: володіння етносом почуттям спільності з іншими етносами минулого та сучасного, а також почуттям причетності до громадянського суспільства; наявність здатності піклуватися про національно-культурний консенсус у фундаментальних питаннях економічного, політичного, соціального життя і поточного розвитку держави, її зовнішньої й внутрішньої політики [9]. Українська дослідниця Л. П. Саракун у статті «Криза національної ідентичності: причини та прояви» вважає, що культурно-цивілізаційна криза призвела до переоцінки цінностей, що раніше слугували основою ідентифікації людини і суспільства. Некерованість сучасного світу викликає невизначеність людського існування та кризу ідентичності [10]. Доречно у зв’язку з цим згадати твердження Е. Еріксона щодо то (...truncated)