Modern socio-political conflicts in the structural dimension

СОЦІОЛОГІЯ УДК 316.485.2 DOI СУЧАСНІ СОЦІАЛЬНО-ПОЛІТИЧНІ КОНФЛІКТИ У СТРУКТУРНОМУ ВИМІРІ Багінський А. В., старший викладач кафедри соціології Національного технічного університету України «Київський політехнічний інститут імені Ігоря Сікорського» Стаття розглядає соцієтальні, державні та стратегічні аспекти у структурному вимірі соціально-політичного конфлікту. Розглядаються ключові характеристики подолання соціальних суперечностей конфлікту, стратегії протидії недержавним озброєним суб’єктам, міжнародні фактори врегулювання конфлікту. Статья рассматривает социетальные, государственные и стратегические аспекты в структурном измерении социально-политического конфликта. Рассматриваются ключевые характеристики преодоления социальных противоречий конфликта, стратегии противодействия негосударственным вооруженным субъектам, международные факторы урегулирования конфликта. The article considers societal, state and strategic aspects in the structural dimension of the sociopolitical conflict. The key characteristics of overcoming social conflict of conflict, the strategy of counteraction to non-state armed subjects, international factors of conflict resolution are considered. Ключові слова: конфлікт, соціально-політичний конфлікт, стратегія, держава, озброєні недержавні суб’єкти, інклюзивність. Постановка проблеми. Структура сучасних соціально-політичних конфліктів має багатоплановий та багатоаспектний вимір. З даними вимірами стикається Українська держава, яка внаслідок російської агресії опинилася у масштабному соціально-політичному конфлікті і має розробляти та втілювати способи його подолання. Аналіз останніх публікацій. Вказана тематика всебічно розроблена в класичних працях Р. Дарендорфа, Й. Галтунга, Н. Крісті, присвячених вивченню соціально-структурних детермінант конфлікту. Сучасні наукові розвідки стосуються аналізу державної політики у врегулюванні конфлікту (К. Краузе, О. Ютерстонке), проектування стратегічного складника конфліктовирішення (С. Пурі, Дж. Бейліз, Дж. Вірц, К. Грей), вивчення потенціалу миротворчої діяльності для запобігання, врегулювання та подолання соціально-політичних конфліктів (О. Річмонд, Т. Паффенхольц, П. Коллієр та А. Хоeфлер). Метою статті є виявлення структурного виміру сучасних соціально-політичних конфліктів у соцієтальному, державному та стратегічному аспектах. Виклад основного матеріалу. Конфлікт у загальному значенні – це протистояння двох або декількох суб’єктів з приводу суперечностей. На думку Мура, суперечності конфлікту стосуються: – окремих сфер: юстиції, безпеки, економіки, довкілля; – даних: дефіциту інформації, різних інтерпретацій, оцінок; – ресурсів і структур: контроль над ресурсами, енергією та часом; – відносин: неналежної комунікації, негативних емоцій, деструктивної поведінки; – цінностей: різних суджень щодо того, що можна вважати правильним, а що ні [1, c. 64]. У класичній праці Р. Дарендорфа наголошується, що саме вихідний стан соціальної структури формує перший етап прояву конфлікту. «На основі істотних в кожному випадку структурних ознак в даній соціальній єдності можна виділити два агрегати соціальних позицій, «обидві сторони» фронту конфлікту. Ці агрегати представників соціальних позицій не є поки в точному сенсі соціальною групою, ВІСНИК НТУУ «КПІ». Політологія. Соціологія. Право. Випуск 2 (42) 2019 6 вони є квазі-групою, тобто однією тільки виявленою безліччю представників позицій, що передбачає їх схожість і не потребує усвідомлення ними. Але такі «передбачувані» спільності фактично мають виняткове значення. Стосовно деструктурних конфліктів ми повинні сказати, що приналежність до агрегату в формі квазі-групи завжди передбачає очікування захисту певних інтересів» [2, с. 143]. Структурний рівень насильства всебічно розглядав Й. Галтунг. Якщо пряме насильство передбачає актора, який його здійснює у фізичному та психологічному напряму завдання шкоди, то структурне насильство є скоріше сукупністю умов, коли певний соціальний інститут або соціальна структура наносить шкоду людині, зменшуючи простір задоволення базових потреб [3, с. 170]. В цьому сенсі структурне насильство часто пов’язане з соціальною несправедливістю. Персональне і структурне насильство корелюються у зв’язку з рангами та ієрархіями соціальних систем. Ієрархічні соціальні структури є способами контролю за конфліктом, як це, наприклад, показує феодальне суспільство. Водночас егалітарні соціальні системи як відкривають шлях до подолання конфліктів через кращий розподіл ресурсів у суспільстві, так і зумовлюють появу нових конфліктів через послаблення ієрархічного соціального контролю [3, с. 179]. Структурні причини конфлікту досліджував також Н. Крісті. У відомій роботі «Конфлікт як власність» Н. Крісті наголошує на центральній ролі жертв конфлікту у його подоланні. На його думку, сучасні системи соцієтального контролю, в тому числі контролю за злочинністю, передбачають центральну роль держави у покаранні за правопорушення. Держава визначає збитки та отримує монопольну можливість говорити з правопорушником. В цій ситуації жертва є лузером, оскільки її вимоги не враховуються. Н. Крісті пропонує жертво-орієнтовані суди як альтернативу державному судочинству. І тут відбувається перехід від системи відносин «держава-порушник» до системи відносин «порушник-жертва». В цьому контексті важливо вказати на те, що передусім може зробити порушник для жертви: наприклад, пофарбувати вікно, чи полагодити машину або доглянути садок, або допомогти у задоволенні медичних потреб у місцевій лікарні. Не можна оминати і потреби порушника у соціальній медичній, освітній або релігійній сферах, зокрема, щоб запобігти подальшим порушенням [4, c. 10]. Таким чином, конфлікт має багато суб’єктний вимір, де кожен суб’єкт діє з огляду на власні соціальні інтереси. Водночас з праць класиків випливає, що для подолання конфлікту необхідні інституціональні, а не лише індивідуальні зусилля, оскільки соціальні інтереси груп можна врегульовувати на соцієтальному рівні. Р. Дарендорф підкреслює, що «другий етап розвитку конфлікту полягає в безпосередній кристалізації, тобто усвідомленні латентних інтересів, організації квазі-груп у фактичні угруповання. Кожен соціальний конфлікт прагне до явного виразу зовні». Шлях до маніфестування латентних інтересів групи є досить швидким і передбачає створення організації груп інтересів. «При цьому звичайно «організація» не означає одне й те саме в разі «класового конфлікту», «конфлікту ролей» або конфлікту в сфері міжнародних відносин» [2, с. 143]. З цієї точки зору серед різновидів соціально-політичного конфлікту найбільш масовим за проявами насильства є збройний конфлікт. Збройний конфлікт передбачає «спірну несумісність, що стосується уряду та/або території, на якій застосування збройних сил обома сторонами, принаймні однією з яких є уряд держави, має своїм наслідком як мінімум 25 загиблих» [5]. У межах Міжнародного гуманітарного права визначаються два основні типи збройних конфліктів – міжнародні та неміжнародні. Розрізнення відбувається за оз (...truncated)