UNIFICATION OF LAW: QUESTION OF TERMINOLOGY

ПРАВОВА ДЕРЖАВА 25’2017 203 УДК 341.9.01 І. Є. Покора, аспірантка Одеський національний університет імені І. І. Мечникова Кафедра цивільно-правових дисциплін Французький бульвар, 24/26, Одеса, 65058, Україна УНІФІКАЦІЯ ПРАВА: ПИТАННЯ ТЕРМІНОЛОГІЇ Стаття присвячена розгляду питань щодо наявного в доктрині права різноманіття підходів до визначення поняття «уніфікація права», аналізу особливостей таких визначень. Досліджено погляди науковців на співвідношення понять «уніфікація права», «гармонізація права» та «зближення правових систем». Викладено власне бачення визначення поняття уніфікації права, а також взаємозв’язку його з наведеними, спорідненими поняттями. Ключові слова: уніфікація права, міжнародно-правова уніфікація, гармонізація права, зближення національних правових систем. Постановка проблеми. В нинішній час міжнародна уніфікація права є надзвичайно бажаною в багатьох галузях, особливо, – в галузі зовнішньоекономічних відносин між приватними особами. Отже, безперервний розвиток міжнародних приватноправових відносин вимагає вироблення єдиних поглядів на правові норми, які будуть застосовуватися до цих відносин з урахуванням їх конкретних особливостей. Відповідно, головним питанням стає те, як досягти такої важливої єдності в регулюванні правових відносин. Характерною ознакою приватноправових відносин, що є об’єктом регулювання міжнародного приватного права, є наявність в них іноземного елемента [1, ст. 1]. Як наслідок, такі відносини є пов’язаними з декількома правовими системами. Регулювання приватноправових відносини з іноземним елементом зазвичай може виходити за межі національного права однієї країни, в їх регулюванні можуть брати участь як іноземні правові системи, так і міжнародно-правові уніфіковані норми. Сам термін «правова уніфікація» виникає на початку XX століття під час того періо ду уніфікації, коли держави, створюючи внутрішні правові норми, зобов’язувались при цьому дотримуватись правових приписів укладених міжнародних договорів. Проте, це не означає, що зважаючи на відсутність терміну «уніфікація», питання зближення права не досліджувались раніше. Так, наприклад, польський вчений З. Пржесмицький, досліджуючи кодифікацію міжнародного права (під якою, вірогідно, розумів і уніфікацію [2, с. 102], писав, що «визначаючи ясно та позитивно всі правові норми, що регулюють міжнародні відносини, вона знищує такі часті конфлікти між національними законодавствами окремих держав» [3, с. 59]. Проте, з часом стає очевидно, що процес міжнародно-правової уніфікації може здійс нюватися не тільки шляхом укладення міжнародних договорів. У зв’язку з цим, безпереч но визнаючи, що міжнародно-договірна уніфікація і досі залишається вкрай важливим методом уніфікації, з’явилося безліч різних підходів до визначення змісту цього поняття та поняття уніфікації взагалі. Таке різноманіття підходів до визначення поняття «уніфікації» негативно впливає на розуміння сутності як цього поняття, так і інших, пов’язаних з ним, правових явищ. Отже, вивчення та аналіз представлених в доктрині визначень поняття «уніфікація права» та його співвідношення з поняттями «гармонізація права» та «зближення національних правових систем» представляє великий інтерес та вбачається необхідним для подальшого дослідження. Аналіз останніх досліджень і публікацій. Загальним питанням уніфікації в сфері міжнародного приватного права присвячували свою увагу ряд вітчизняних та зарубіжних вчених, які своїми працями зробили значний внесок у розвиток наукової думки з цього приводу. Так, доктор юридичних наук, професор Г. К. Дмитрієва, автор багатьох праць і підручників з міжнародного приватного права [4], є прибічницею вузького підходу до визна© І. Є. Покора, 2017 204 ПРАВОВА ДЕРЖАВА 25’2017 чення поняття уніфікації. Л.П. Ануфрієва, доктор юридичних наук, професор, також автор декількох підручників з міжнародного приватного права, велику частину своїх робіт присвятила співвідношенню міжнародного публічного та міжнародного приватного права, проблемі встановлення ієрархії норм міжнародного та внутрішньодержавного права, що є одними із важливих питань, пов’язаних з уніфікацією правових норм [5]. Один із найкрупніших спеціалістів в галузі міжнародного приватного права, професор, доктор юридичних наук М.М. Богуславський [6], досліджуючи проблемні питання в сфері міжнародного приватного права, дотримується широкого підходу при визначенні поняття уніфікації, визнаючи роль недоговірних джерел права в досягненні єдності регулювання відносин в сфері міжнародного приватного права. Доктор юридичних наук, професор С.В. Бахін при дослідженні проблем зближення правових систем (уніфікації і гармонізації права), дійшов висновку, що в останні роки поряд з договірною уніфікацією все більшого значення набувають всілякі форми «квазіправового» уніфікованого регулювання. Такі регулятори запропоновано іменувати субправом [7]. Не можна оминути увагою внески у розвиток наукової думки щодо визначення поняття уніфікації зокрема таких вчених, як О. П. Коровіна, Л. A. Лунц[9], О. Л. Маковський [10, 11] та інших. Останнім часом зазначені питання висвітлювались і в дослідженнях українських вчених, зокрема О.С. Василенко [12], О.К. Порфір’євої [13], О.В. Руденко [14] та інших. Мета статті. Основною метою дослідження є виявлення особливостей підходів до визначення поняття «уніфікація права» шляхом дослідження поглядів науковців на окреслене питання, з’ясування взаємозв’язку між поняттями «уніфікація права», «гармонізація права» та «зближення національних правових систем», а також окреслення власного бачення визначення поняття уніфікації права та співвідношення зазначених, споріднених з останнім понять. Виклад основного матеріалу. В доктрині широко поширеною є думка, що уніфікація являє собою створення (або введення в дію) в національному законодавстві уніфікованих норм, як з використанням міжнародно-правових засобів, так і в односторонньому порядку [2, с. 102]. Так, наприклад, вчений-правник Ю.О. Тихомиров під уніфікацією розуміє розробку та введення в дію загальнообов’язкових однакових юридичних норм (правил), а віднесення уніфікованих норм безпосередньо до правової системи держави, на його думку, відбувається за допомогою трансформації [15, с. 75-79]. Аналогічної думки дотримується О.М. Садиков, зазначаючи, що уніфікація – це процес вироблення «єдиних (уніфікованих) правових норм, які після прийняття їх зацікавленими державами замінили б різнорідні положення національного права» [16, с. 39]. При цьому, дослідник зауважує, що «... уніфікація є процесом вироблення єдиних (уніфікованих) правових норм для подібних відносин, незалежно від того, в яких правових формах такий процес здійснюється» [2, с. 95]. Л.A. Лунцвважав, що метою уніфікації є усунення в області певних відносин відмінностей в матеріальному цивільному законодавстві окремих країн, а здійснюється вона за допомогою міжнародного договору [9, с. 26]. І.В. Гетьман-Павлова під уніфікацією розуміє «процес створення єдиних норм законодавства різних держав за допомогою укладення м (...truncated)