Etymology of the term "children with disabilities" in the national educational space

УДК 376-056.26 ЕТИМОЛОГІЯ ПОНЯТТЯ «ДІТИ З ОСОБЛИВИМИ ПОТРЕБАМИ» У ВІТЧИЗНЯНОМУ ОСВІТНЬОМУ ПРОСТОРІ Крижанівська О.П. к.філос.н., доцент кафедри політології,соціології та соціальної роботи факультет соціології та права НТУУ «КПІ» Каленська О. О. магістрантка факультет соціології та права НТУУ «КПІ» В статті розглянуті поняття «діти з особливими потребами», «діти з особливими освітніми потребами», здійснена спроба їх етимології, наукового дискусу з проблеми технологій правового механізму впровадження та розвитку інклюзивної освіти в Україні. Основна увага приділена осмисленню міжнародного досвіду і можливостей його використання в практиці соціальної роботи в Україні. В статье рассмотрены понятие «дети с особыми потребностями», «дети с особыми образовательными потребностями», предпринята попытка их этимологии, научных дискусрс по проблеме технологий правового механизма внедрения и развития инклюзивного образования в Украине. Основное внимание уделено осмыслению международного опыта и возможностей его использования в практике социальной работы в Украине. The article deals with the concept of "special needs children", "children with special educational needs" an attempt to etymology, the scientific debate on the issue of technology legal mechanism for the implementation and development of inclusive education in Ukraine. The main attention is paid to understanding the international experience and possibilities of its use in the practice of social work in Ukraine. Ключові слова: діти з особливими потребами, діти з особливими освітніми потребами, етимологія, інвалідність, інклюзивна освіта. Постановка наукової проблеми. Єдиної офіційної термінології для характеристики дітей з особливими потребами на сьогодні в Україні немає. В законодавчих та підзаконних актах найчастіше використовуються такі поняття, як «діти, що потребують фізичної реабілітації або психологічної допомоги», «особи, що мають вади у фізичному чи розумовому розвитку і не можуть повноцінно реалізувати себе у суспільстві та не мають можливості навчатись у масових навчальних закладах на загальних засадах», або, що найчастіше, – «діти з інвалідністю». Проте глобалізація завдань соціальної інтеграції таких дітей, готовність суспільства і держави переосмислити своє ставлення до них з метою забезпечення рівних прав у різних галузях життя, включаючи освіту, як це і прийнято на теренах соціокультурного простору високорозвинутих країн, куди апріорі прямує Україна, вимагає відповідних змін і у категоріально – понятійному апараті. Сам термін «інвалідність», з огляду на його дискримінаційність та образливість звучання, поступово витісняється із загального вжитку. Поки що до правових норм та методичних видань вводиться нове поняття – «діти з особливими потребами», яке повноцінно відбивається на професійній термінології працівників близьких до цієї проблеми сфер. Наростає розуміння, що інвалідність це просто одна з форм унікальності дитини, а унікальною по-своєму є кожна дитина, хоч до повної взаємодії і взаєморозуміння у цивілізованому вирішенні цього питання з боку української спільноти, відповідних державних служб, недержавних інституцій, представників науки та освіти ще, вочевидь, далеко. Занадто гострий та дратівливий характер має в нашій країні інвалідність, особливо дитяча, яку легше напівприховати, а ніж відкрито визнати і розписатись у власному безсиллі. Вагомим поступом вперед тут стало прийняття Україною Конвенції ООН про права дитини, в якій найбільшого поширення набуває соціальна модель суспільного буття, що потребує дотримання рівних прав людини, створення середовища, яке б могло задовольнити потреби людей з інвалідністю, зокрема виховати ставлення до них як до людей з особливими потребами, розробити відповідні правові норми, адаптувати архітектуру та транспортні засоби [3]. Постановка і міжнародна апробація цих завдань визначає на зрілість та злободенність осмислення теми особливих, зокрема освітніх, проблем дитини в дослідницьких розвідках сучасної вітчизняної науки з перспективою подальшої реалізації їх результатів у практиці соціальної політики. Саме це і обумовлює актуальність поданої статті. Аналіз останніх досліджень та публікацій з проблеми. До досліджень методології, теоретичних підходів та інноваційної термінології в сфері здобутої освіти особами з особливими потребами, належать досить велике коло напрацювань серед зарубіжних вчених, таких як А.Дусон, А.Мілверт, К.Кларк, Д.Мітчелл, С.Робсон, Т.Лормен, М.Крозьє, Д.Лупарт, а також праці українських та російських вчених: В.Бондаря, Л.Вавіної, Т.Власової, В.Засенка, Т.Ісаєвої, А.Колупаєва, М.Малофєєва, А.Мігалуш, Ю.Найда,Т.Сак, М.Сварник, В.Синьова, Н.Софій, В.Феоктістової, Л.Шипіциної та ін. Аналіз останніх досліджень з теми показує, що попри різні підходи і оцінки з питань проблеми вчені сходяться в одному : термін «дитина інвалід» потрібно вилучити з широкого вжитку як такий, що засвідчує її повну неповноправність і зорієнтований не на розвиток дитини, а на його обмеження. Зауважується, що термінологія повинна нести не дискримінаційний характер, а перш за все відповідати сучасній концепції людської гідності, що стала поштовхом до інтеграційних процесів в освітній сфері. Особливий акцент робиться на необхідністі реальної допомоги дітям з особливими потребами в освітньому процесі, надання їм підтримки та можливості на самореалізацію в процесі інтеграції в суспільство. Мета дослідження полягає в теоретичному осмисленні етимології поняття «діти з особливими потребами» у вітчизняному освітньому просторі, аналізі національного та міжнародного досвіду в питанні становлення інноваційної термінології задля гуманізації суспільних відносин та створення стійкого фундаменту в реалізації освітньо – соціальних ініціатив щодо дітей з особливими освітніми потребами. Виклад основного матеріалу та обґрунтування отриманих наукових результатів. Формування ставлення суспільства та владних установ до дітей з особливими потребами у багатьох країнах світу пройшло період від застою до інклюзії, що проявляється як процес нормалізації та несе в собі ідею про те, що життя дітей з обмеженими можливостями має бути якомога більш наближеним до умов і стилю життя усього суспільства. Процес гуманізації суспільних відносин отримав своє відображення в міжнародних правових актах таких як: Загальна декларація ООН прав людини (1948), Декларація ООН з про права інвалідів (1975), Конвенція про права дитини (1989) та ін. Зокрема, Декларація ООН про права інвалідів є першим нормативноправовим документом щодо визнання осіб з особливими потребами суспільно повноцінною в соціальному сенсі меншиною, яка потребує соціального та правового захисту [1]. У Конвенції ООН про права дитини окреслено, що наявність інвалідності у дитини є підставою для захисту її від дискримінації, а неповносправна розумово чи фізично дитина повинна мати достойне життя в нормальних умовах, які сприяють підвищенню впевненості в собі та забезпечують її участь у житті суспільства. Дитина з інвалідністю має мати гідний рівень ум (...truncated)