Legal doctrine, scientific community and government: some questions of correlation and interaction

Теорія і практика правознавства. – Вип. 1 (9) / 2016 ISSN 2225-6555 УДК 340.143 ПРАВОВА ДОКТРИНА, НАУКОВА СПІЛЬНОТА ТА ВЛАДА: ОКРЕМІ ПИТАННЯ СПІВВІДНОШЕННЯ ТА ВЗАЄМОДІЇ І. В. СЕМЕНІХІН, канд. юрид. наук, асистент кафедри теорії держави і права, Національний юридичний університет імені Ярослава Мудрого, Україна, м. Харків e-mail : ORCID 0000-0001-9692-9276 Досліджено співвідношення та взаємодію державної влади й наукової спільноти. Форми, ступінь та інтенсивність впливу підготовлених правниками наукових висновків та пропозицій на державно-правову практику, а також їх змістове наповнення так чи інакше залежать від державної влади, зокрема від наявного державно-політичного режиму. Аналіз зарубіжного й вітчизняного досвіду свідчить, що лише продуктивний діалог між владою та правознавцями, наявність вільного ринку ідей, свобода наукової творчості, незалежність академічної спільноти, які мають визнаватись і захищатись державою, є умовами вироблення ефективних і корисних суспільству наукових положень. Ключові слова: правова доктрина; юридична наука; наукова спільнота; державна влада; юридична практика. Постановка проблеми та актуальність теми. Правова доктрина є невід’ємною складовою будь-якої розвиненої правової системи, де сформовано клас професійних юристів, створено комплекс спеціальних правових текстів, існують віддиференційовані від інших сфер суспільної діяльності професійні юридичні практики. Разом із тим ступінь, форми, інтенсивність впливу правової доктрини на процеси державо- і правотворення, розвиток суспільства в цілому залежать від стану розвитку правової системи, наявних правових традицій, характеру системи джерел права. Не менш важливими, а можливо й вирішальними в цьому сенсі є наявність сталих університетських традицій, потужної, автономної, незалежної академічної спільноти, а також якісний стан розвитку самої юридичної науки, адже правова доктрина тісно пов’язана з нею. Доктрина є своєрідним підсумком наукового пізнання державно-правової © Семеніхін І. В., 2016 1 Теорія і практика правознавства. – Вип. 1 (9) / 2016 ISSN 2225-6555 дійсності в конкретний історичний період. Вагомий внесок у формування правової доктрини здійснюють не тільки науковці, а також юристи-практики. Чимало з них мають необхідні наукові звання, займаються науково-дослідною, викладацькою діяльністю, беруть участь у науково-практичних конференціях, «круглих столах», їх праці публікуються в юридичних журналах. У цих випадках спостерігається плідний і продуктивний взаємозв’язок науки і практики, як це має місце, наприклад, у країнах англо-американської правової сім’ї, де переважна більшість учених мають досвід практичної юридичної діяльності. Правова доктрина створюється, відтворюється, розвивається завдяки інтелектуально-творчим зусиллям професійної спільноти юристів (насамперед учених-юристів), яка завжди існує в конкретних економічних, юридичних, культурних, політичних умовах, що так чи інакше впливають на характер і зміст її діяльності, а також на затребуваність і реалізацію результатів наукових досліджень в юридичній практиці. У зв’язку з цим важливого значення набуває взаємодія, зокрема наявність продуктивного діалогу між владою та науковцями, так само як і принципова позиція останніх у відстоюванні власних ідей та переконань. У науковців немає влади, на чому слушно наголошує С. П. Поляков. Реалізувати ідеї та наукові висновки в державно-правовій практиці можна лише через владу. Звісно, можна займатися наукою «заради самої науки». «Можна також поважати жінок, які не виходять заміж за першого-ліпшого чоловіка. Але водночас у старих дів немає дітей», – влучно резюмує автор [11, с. 415]. Моральним обов’язком справжнього ученого є боротьба за підвищення науковості юридичної практики, недопущення прийняття недолугих законів. Така боротьба не завжди є рівною (іноді нагадує протистояння між Давидом і Голіафом), адже останнє слово все ж належить владі. Разом із тим кожний успіх у такій діяльності позитивно вливає на тенденцію правового розвитку – історії відомі перемоги таких «ученихдавидів». Недосяжність безсмертя не спиняє розвиток медицини і боротьбу © Семеніхін І. В., 2016 2 Теорія і практика правознавства. – Вип. 1 (9) / 2016 ISSN 2225-6555 лікарів за кожне життя. На думку С. П. Полякова, і з цим слід погодитись, на основі таких принципів має розвиватись і юридична наука [11, с. 416]. Ці та дотичні до них питання, що залишаються малодослідженими у вітчизняній юриспруденції, набувають актуальності для української правової системи, масштабне реформування якої має здійснюватись на наукових засадах. Це, у свою чергу, зумовлює необхідність перегляду чи переосмислення ролі та значення наукової юридичної спільноти в сучасній українській державі та суспільстві. Метою статті є аналіз зарубіжного та вітчизняного (радянського) досвіду взаємодії наукової спільноти та влади, встановлення особливостей (інтенсивність, форми) впливу останньої на формування правової доктрини. Виклад основного матеріалу. Твердження про те, що доктрина є насамперед категорією наукової творчості та включає авторитетні розробки, які сприяють розвитку державних і правових інститутів, підтримується більшістю авторів. Проте не всі з них, аналізуючи вітчизняну правову систему та окремі її складові, переконані, що слушні висновки й пропозиції науковців завжди і повною мірою реалізуються на практиці, втілюються в текстах законодавчих актів, стають складовою державної правової політики. Як видається, це пов’язано не лише з політичною кон’юнктурою, що характеризується постійною мінливістю. Проблема є значно глибшою й складнішою і лежить у площині правової й політичної культури, традицій державного управління, що формувалися протягом багатьох століть, хоча саме радянський період у цьому сенсі мав найвідчутніші наслідки. Компаративісти, характеризуючи континентальне право, відзначають концептуальність, логічність, доктринальність романо-германської правової сім’ї. Р. Леже у зв’язку з цим зазначає: «Якщо не домінуючий, то принаймні вельми суттєвий вплив на правове життя Німеччини та Франції справляє доктрина, вона забезпечує синтез права, його критику, виявлення правових прогалин, сприяє розробці законодавства. У цих країнах постійно посилаються © Семеніхін І. В., 2016 3 Теорія і практика правознавства. – Вип. 1 (9) / 2016 ISSN 2225-6555 на теоретиків права під час судових дебатів, їх праці нерідко цитуються у судових рішеннях» [7, c. 78-79]. Саме доктрина створює словник і правові поняття, які використовуються законодавцем, вона ж впливає на його свідомість і волю. Не менш важливою є роль доктрини, що полягає у виробленні методів, за допомогою яких відкривають право і тлумачать закони. На думку Р. Давида, часто законодавець лише виражає ті тенденції, що склалися в доктрині (курсив наш. – І. С.) та сприймає підготовлені нею пропозиції [4, с. 121]. На наш погляд, це є найважливішим проявом позитивного впливу правової доктрини на юридичну практику. Це різко контрастує з радянським досвідом законопроек (...truncated)