Markers of fibrillogenic disorders in children with different variants of pyelonephritis

Оригінальні статті Original Articles УДК 616-018.2-007.17-036.1:616.61]-074-053.2:504.7]477.83) DOI: 10.22141/2307-1257.7.2.2018.127395 Лук’яненко Н.С.1, 2, Іськів М.Ю.1, Кенс К.А.2, Макух Г.В.1 ДУ «Інститут спадкової патології НАМН України», м. Львів, Україна Львівський національний медичний університет ім. Данила Галицького, м. Львів, Україна 1 2 Маркери порушення фібрилогенезу у дітей з різними варіантами перебігу пієлонефриту For cite: Počki. 2018;7(2):100-106. doi: 10.22141/2307-1257.7.2.2018.127395 Резюме. Актуальність. Останніми роками клінічний перебіг пієлонефриту у дітей характеризується збільшенням кількості латентних та «стертих» форм захворювання, підвищенням резистентності до традиційної антибактеріальної терапії, що призводить до хронізації і рецидивування патологічного процесу в нирках. При цьому в структурі нефропатій у дітей переважають захворювання вродженого та спадкового генезу, а також захворювання, пов’язані зі спадковою схильністю, що мають прихований початок та торпідний перебіг. Особливої уваги заслуговують діти з проявами дисплазії сполучної тканини. Мета дослідження: пошук можливих клініко-лабораторних маркерів, асоційованих із порушенням фібрилогенезу в дітей з різними варіантами перебігу пієлонефриту, та з’ясування ролі порушення фібрилогенезу у тяжкості перебігу пієлонефриту у дітей. Матеріали та методи. Обстежено 60 дітей з пієлонефритом від 3 до 18 років. За результатами катамнестичного спостереження вони були поділені на дві групи: І — 30 дітей з пієлонефритом, в катамнезі яких діагностувалось 3 і більше епізоди рецидиву пієлонефриту впродовж року, ІІ — 30 дітей з пієлонефритом, в яких упродовж року не відмічалось рецидивів захворювання. Контрольну групу становили 42 соматично здорові дитини того ж віку. Усім дітям проводилося рутинне комплексне клініко-лабораторне обстеження та встановлювались клініколабораторні маркери порушення фібрилогенезу (фенотипові ознаки недиференційованої дисплазії сполучної тканини, оксипролін в сечі). Проводилось молекулярно-генетичне тестування локусів AA та AG поліморфного локусу RS 605143 гена COL4A1. Результати. У дітей з рецидивуючим перебігом пієлонефриту вірогідно частіше відмічались фенотипові ознаки недиференційованої дисплазії сполучної тканини порівняно з даними дітей, в яких спостерігався тільки один епізод пієлонефриту протягом року, а саме: гіпермобільність суглобів (у 53 % дітей проти 6,67 % у групі порівняння, в контролі — 4,76 %), астенічна тілобудова (56,67 % проти 26,67 %, в контролі — 16,67 %), порушення зору (86,67 % проти 36,67 %, в контролі — 7,14 %), деформація грудної клітки (43,33 % проти 10 %, в контролі — 4,76 %), сколіотична постава (53,33 % проти 13,33 %, в контролі — 4,76 %), арахнодактилія та схильність до кровотеч відмічались лише у дітей І групи (23,33 та 6,67 % відповідно, в контролі не відмічалось). Визначення рівня оксипроліну у сечі в дітей з рецидивуючим пієлонефритом свідчить про посилення розпаду та екскреції продуктів обміну колагену в дитячому організмі у 97 % обстежених, що значно перевищує частоту виділення оксипроліну з сечею у дітей з гострим перебігом пієлонефриту (10 %), та вказує на виражене порушення катаболізму колагену в дітей, схильних до рецидивування пієлонефриту. Встановлена вірогідно вища частота «дикого» генотипу АА — rs605143 гена колагену COL4A1 у дітей із рецидивуючим перебігом пієлонефриту порівняно з даними осіб загальнопопуляційної контрольної групи (21,4 % проти 4,8 %, p < 0,05). Наявність у дитини генотипу АА поліморфного локусу rs605143 гена COL4A1 у п’ять разів збільшує ризик розвитку рецидивування хронічного пієлонефриту (відношення шансів 5,105, 95% довірчий інтервал 0,12–0,87). Висновки. З метою прогнозування у дітей генетично детермінованої схильності до рецидивування пієлонефриту рекомендується проведення молекулярно-генетичного тестування генотипів AA та AG поліморфного локусу rs605143 гена колагену COL4A1. Ключові слова: діти; дисплазія сполучної тканини; порушення фібрилогенезу; клініко-лабораторні маркери; оксипролін; колаген; пієлонефрит © «Нирки» / «Почки» / «Kidneys» (« »), 2018 © Видавець Заславський О.Ю. / Издатель Заславский А.Ю. / Publisher Zaslavsky O.Yu., 2018 Для кореспонденції: Лук’яненко Наталія Сергіївна, доктор медичних наук, завідувач відділення клінічної генетики, Державна установа «Інститут спадкової патології Національної академії медичних наук України», вул. М. Лисенка, 31а, м. Львів, 79000, Україна; e-mail: , тел.: +38 (067) 943-88-34. For correspondence: Natalia Lukyanenko, MD, PhD, Professor, Head of the Department of Clinical Genetics, State Institution “Institute of Hereditary Pathology of the National Academy of Medical Sciences of Ukraine”, M. Lisenka st., 31a, Lviv, 79000, Ukraine; e-mail: , phone: +38 (067) 943-88-34. 100 , ISSN 2307-1257 (print), ISSN 2307-1265 (online) Vol. 7, No. 2, 2018 Оригінальні статті / Original Articles Вступ Поширеність мікробно-запальних уражень сечової системи (уретрит, цистит, пієлонефрит) серед дитячого населення продовжує зростати. Рецидивування інфекцій сечовивідних шляхів (ІСШ) має місце у 30–50 % пацієнтів. У структурі захворювань у 25 % дітей ІСШ рецидивують [1]. Згідно зі статистичними даними МОЗ України, за останні п’ять років захворюваність на інфекції сечової системи збільшилась від 40 до 56 дітей на 1000 дитячого населення. Останніми роками клінічний перебіг пієлонефриту у дітей характеризується збільшенням кількості латентних і безсимптомних форм захворювання, підвищенням резистентності до традиційної антибактеріальної терапії, що призводить до хронізації і рецидивування патологічного процесу в нирках [2]. При цьому в структурі нефропатій у дітей переважають захворювання вродженого та спадкового генезу, а також захворювання, пов’язані зі спадковою схильністю, що мають прихований початок та торпідний перебіг [3]. Особливої уваги заслуговують діти з проявами дисплазії сполучної тканини (ДСТ) [4]. Унікальність структури та функцій сполучної тканини створює умови для виникнення великої кількості її аномалій та захворювань, викликаних хромосомними та генними дефектами, що мають певний тип успадкування або виникають в результаті зовнішніх мутагенних впливів у фетальному періоді [5]. Окрім великої кількості захворювань, в основі яких найчастіше лежать генні дефекти, нерідко виникають вроджені аномалії сполучної тканини (СТ) мультифакторної природи [6, 7]. ДСТ може бути пов’язана як із порушенням синтезу колагену в процесі фібрилогенезу, так і зі змінами його біодеградації, ферментопатіями, дефектами фібронектину, еластину, глікопротеїдів, протеогліканів, а також із дефіцитом різних кофакторів ферментів (магнію, цинку, міді), аскорбінової кислоти, кисню та ін., які беруть участь в утворенні ковалентних зв’язків, необхідних для стабілізації колагенових структур, в основі яких лежать мутації генів, що кодують синтез та просторову організацію елементів СТ [8, 9]. Нирки беруть участь в будь-яких патологічних процесах, оскільки є одним із основних органів, що пі (...truncated)