Phenomenon of polyphony of colors in watercolor

УДК 75.021.32–035.676.332.2 Наталія ВЕЛІГУРА ФЕНОМЕН ПРОЗОРОЇ ПОЛІФОНІЇ КОЛЬОРІВ У АКВАРЕЛІ У статті авторка визначає дефініцію феномену «прозорої поліфонії кольорів» у акварелі та обґрунтовує важливість його використання в дослідженні різноманіття кольорово-гармонійного співзвучання в акварельному зображенні, проводить порівняльне зіставлення музичних та живописних художніх засобів для більш глибокого розуміння складної акварельної техніки, виявляє схожість впливу музики та живопису на людину та її образне сприйняття твору. Ключові слова: акварель, акварельний живопис, гармонія, мажор, мінор, колір, композиція, поліфонія, феномен. В статье автор определяет дефиницию феномена «прозрачной полифонии цветов» в акварели и обосновывает важность его использования в исследовании многообразия цвето-гармоничного созвучия в акварельной живописи, проводит сравнительное сопоставление музыкальных и живописных художественных средств для более глубокого понимания сложной акварельной техники, обнаруживает сходство влияния музыки и живописи на человека и его образное восприятие произведения. Ключевые слова: акварель, акварельная живопись, гармония, мажор, минор, цвет, композиция, полифония, феномен. In the article an author determines definition of the phenomenon of «transparent polyphony of colors» in a watercolor and grounds importance of his use in research of variety of colors harmony sounding in the watercolor painting, conducts comparative comparison of musical and picturesque artistic facilities for the deeper understanding of difficult watercolor technique, likeness of influence of music and painting discovers on a man and his vivid perception of work. Key words: watercolor, watercolor painting, harmony, major, minor, color, composition, polyphony, phenomenon. Зважаючи на фізіологічні дослідження, колір можна віднести до якісної суб’єктивної категорії, оскільки потік світла з тим самим спектральним складом викличе різне колірне сприйняття ока у різних людей, і для кожного з них відтінки кольорів будуть різними: хтось вбачає колір у холодних тонах, хтось у теплих. Тому питання до митця «чому така забарвленість?», насправді, не має сенсу, бо естетика сприйняття кольору залежить часто від складних невловимих нюансів, а улюблена фраза художників: «Я так бачу! Тому так пишу!» – взагалі додає інтриги мистецтво знавчому дослідженню, виводячи розуміння твору на інтуїтивний рівень. Враховуючи, що в живописові кожен стилістичний елемент, у тому числі й колорит, виконує свою функцію: з одного боку – прикрашає зображення, служить декоративним та експресивним КУЛЬТУРОЛОГІЯ цілям, втілює настрій і є елементом композиції; з іншого – той самий колір ніби заперечує плоске зображення, вносячи в ного близьке і далеке, темряву та світло, проникає в уявний простір та час. Враховуючи все багатство поліхромного сприйняття та виокремлення кольору при дослідженні живопису, не будуть зайвими нові дефініції, зокрема «прозора поліфонія кольору», завдяки якій можна гармонійно-акцентовано розкривати композиційний колорит твору та побачити кольорове звучання в зображенні. Це зумовлює наукову новизну та визначає мету статті – розкрити, обґрунтувати нову дефініцію «прозора поліфонія кольору», яка є особливою властивістю в акварелі, а також трапляється в техніці прозорого написання олійних творів. Акварель, як це видно з назви, являє собою різновид фарби на водній основі; це техніка, най135 Наталія ВЕЛІГУРА давніша і найпоширеніша в усьому світі до появи олійної фарби. Склад акварельної фарби – це кольорові пігменти, які розчиняються у воді, закріплені за допомогою гуміарабіку, – клейової речовини, що витягується з акації. У самому принципі акварелі лежить прозорість фарб на світлому, зазвичай білому, тлі паперу, часто навіть не повністю зафарбованого. У певному сенсі вона є протилежністю гуаші, де фарби за рахунок додавання клею і білил мають густу консистенцію, вони непрозорі і добре покривають поверхню. Через прозорість і завдяки їй мальовнича основа акварелі – випромінювання світла і нескінченні переливи тонів, багатоголосся кольору. Але акварельний твір може бути або монохромним (одноколірним), як монофонія (один звук), або поліхромним (багатоколірним), а завдяки прозорості – кольорово-поліфонічним, де глибинні кольори, своїм мелодійним звучанням впливаючи на поверхневі, створюють гармонію прозорої поліфонії кольору в творі, перетворюючи живопис у музику, а художника – в композитора з пензлем у руці. Поліфонія належить до однієї з найбільш ранніх форм музики. Саме слово «поліфонія» в перекладі з грецької означає буквально «багатозвучність» або «багатоголосся», причому таке багатоголосся, де кожен голос є однаково важливим і веде свою виразну мелодію. М. Бахтін зазначав: «Сутність поліфонії саме в тому, що голоси тут залишаються самостійними і поєднуються в єдності вищого порядку» [1]. Те саме можна сказати і про поліфонію акварелі: в багатошаровому, прозорому звучанні – кожен колір у своїй тональності є однаково важливим і веде свою виразну гармонійно-живописну мелодію, де формуються краса та співзвучність зображення. Також поліфонія – особливий спосіб викладу музичної думки, який, за словами Й. С. Баха, має сприйматися як бесіда голосів: «Якщо одному з голосів нічого сказати, він деякий час повинен помовчати, поки не буде цілком природно залучений до бесіди. Але ніхто не повинен втручатися в середині розмови і не повинен говорити без сенсу і потреби», – радив Бах своїм учням. У слова великого композитора вкладений глибокий зміст. У них наголошується корінний характер поліфонічної музики, народженої не для затвердження індивідуальності кожного голосу, а для вираження загальної ідеї, для розчинення в єдиному потоці звучання [1]. Якщо переосмислити вищезазначене, то прозора поліфонія акварелі – це особливий спосіб живописної думки, яка має сприйматися як бесіда кольорів: якщо одному з кольорів у своїй 136 тональності «нічого сказати», він повинен «помовчати» (не говорити вголос), поки цілком природно не буде залучений у кольорово-гармонійну співзвучну «бесіду» в зображенні. Тому жоден із кольорів не має «втручатися» в середині живописної гармонії і не має говорити в зображенні без сенсу і тональної узгодженості. В цьому і є корінний характер поліфонічної прозорості акварельного живопису, народженого не для затвердження індивідуальності кожного кольору, а для вираження загального колориту, для розчинення в єдиному потоці живописно-гармонійного звучання твору, де закінчене – не закінчується… Краса і унікальність живопису і музики можуть бути зрозумілі глядачем-слухачем без тлумачів, перекладачів, гідів. Поряд з твором, ніби в присутності найкращого друга, можна помовчати і, насолодившись звучанням, перейнятися розумінням змісту. Музику в живописові досить добре розумів композитор за першою освітою, а потім і професійний художник Мікалоюс Чюрльоніс (1875–1911). Як композитор-художник він відчував гармонію та зв’язок між живописом та музикою. Багато його живописних робіт мають музичні назви: «Фуга», «Сонат (...truncated)