Національна армія Павла Скоропадського в задумах та реальності (квітень-грудень 1918 р.)

Історичні науки Економічні науки 93 УДК 94(477)"1918":355.311.1(477) ЛЕВИК БОГДАН, доктор історичних наук, доцент кафедри історії України та етнокомунікацій, Національний університет "Львівська політехніка" НАЦІОНАЛЬНА АРМІЯ ПАВЛА СКОРОПАДСЬКОГО В ЗАДУМАХ ТА РЕАЛЬНОСТІ (квітень-грудень 1918 р.) У статті проаналізовано процес формування військових сил Української Держави Гетьмана Скоропадського (29.04 - 14.12.1918). Показано, що за короткий період правління Гетьману та його урядовцям удалося створити дієву армію чисельністю близько 65 тис. осіб. Логіка викладу пов'язана з формуванням армії за родами військ, що дало змогу окреслити армійську структуру. Окремо з'ясовано, яке законодавче та навчальне підґрунтя було створено в цей період для підтримки та розвитку українських Збройних сил. Ключові слова: Гетьман Павло Скоропадський; Україна; Збройні сили; військова освіта; військовий Статут доби Гетьманату. Постановка проблеми та стан її вивчення. Нетривалий період правління Гетьмана Павла Скоропадського (квітень-грудень 1918), сторічні роковини якого відзначаються у цьому році, зумовив, у зв'язку із цим, сплеск наукового інтересу до історичної постаті самого Гетьмана і до тих державотворчих процесів і їхніх результатів, яких було досягнуто в Україні. Роботи В. М. Литвина [1], Р. Я. Пирога [2], М. І. Міхновського [3], А. О. Буравченкова [4], А. М. Пижик [5], автора цієї публікації та інших науковців, у яких аналізується перебіг державного будівництва в окреслений період, дають змогу для висновків про певну стабілізацію в економіці та зовнішній політиці, якої вдалося досягти за підтримки німецької окупаційної адміністрації та переконання самого Павла Скоропадського, що тільки диктатура може навести в країні лад. На перший погляд, така позиція Гетьмана свідчила не на користь прогресу й суперечила тим демократичним настановам, які на той час сформувалися і на території України й адепти яких чинили неабиякий опір політиці гетьманського уряду. Разом із тим, сам Гетьман у підписаній ним заяві Ради Міністрів Української держави від 10 травня 1918 року заперечував авторитарний спосіб правління й заявляв про тимчасовість такої диктатури: "Гетьман не думає стати самодержцем. Назва Гетьман, це втілення в історичній національно-українській формі ідеї незалежності і вільної України" [19]. Дослідники зазначають, що гетьманський уряд був сформований на професійній основі. До нього Скоропадський намагався включити фахівців, які добре знали свою справу й готові були служити Україні, хоча це було нелегко з огляду на те, що більшість українських діячів надавала перевагу співпраці з більшовиками, ніж з "реакційним проросійським" урядом. Формування Збройних сил Української держави вважається одним із найбільших здобутків Гетьмана, оскільки йому вдалося залучити до будівництва армії не тільки кваліфікованих військових, але й зорганізувати законодавче забезпечення діяльності Збройних сил. Такий висновок, зокрема, робить Н. М. Барановська в [20], одночасно зазначаючи, що структура Збройних сил Гетьманату потребує подальшого наукового вивчення. Це і є метою нашої розвідки. Виклад основного матеріалу. 2-10 травня 1918 р. Головою (отаманом) уряду призначено Ф. А. Лизогуба, до нього один день, 30 квітня, цю посаду обіймав Микола Сахно-Устимович. Гетьманський указ про затвердження складу Кабінету міністрів був підписаний 3 травня. Тимчасово посаду виконуючого обов'язки міністра військових справ і флоту, начальника Генерального штабу зайняв 32-річний полковник О. В. Слівінський (1886-1953) [2, с. 44-45; 3, с. 78]. Першим військовим міністром (в. о. міністра) Української держави 8 травня 1918 р. був призначений генерал-майор Олександр Георгієвич Лігнау. Міністр розумів, що організована армія стане основою Української держави. Він на практиці впроваджував принцип позапартійності збройних сил, основним завданням вважав службу державі ("Наказ міністра військових справ про внутрішні відносини в Українській армії" від 15 травня). Від командирів та підлеглих вимагав твердої дисципліни та дотримання підлеглості. Усе діловодство велось українською мовою. Для російськомовної частини військовослужбовців були запроваджені курси українознавства. Керівну ланку підбирав за діловими якостями, наявністю знань, досвіду, таланту, допускаючи неукраїнське походження, але вимагаючи безумовної вірності Українській державі [2, с. 83-84]. Згодом, 30 квітня, на посаду військового міністра було призначено 60-річного генерала О. Ф. Рогозу (19581919), екс-командувача Румунського фронту. У генеральному штабі працювало біля 150 осіб з освітою академії Генерального штабу. В основному росіяни. На них лягло основне навантаження щодо формування армії. Восени генерала (генеральний бунчужний) О.Рогозу на посаді міністра змінив 48-річний генеральний хорунжий (генерал) Б. Шуцький. 30 травня було прийнято Закон "Про військову повинність". Відповідно до цього закону були визначені найтяжчі військові злочини: державна зрада, шпигунство, антидержавні повстання, напади на військових, антиурядова агітація. 21 червня створили вищі (Київський, Катеринославський) та штабні (при головному штабі, корпусі, СХІД № 2 (154) березень-квітень 2018 р. Економічні Історичні науки 94 дивізії) військові суди та їх колегії. В основу кадрової політики поставлено російський військовий корпус. Слід зазначити, що були пропозиції і з боку окупаційної влади. Гетьман П. Скоропадський не довіряв полоненим українцям російської імперської армії, з яких Австро-Угорщиною було організовано дві дивізії "синьожупанників" (лютий 1918 р.) та дивізію "сірожупанників" (назва за кольором одностроїв). Перша козацько-старшинська дивізія Армії УНР "сірожупанники" трохи проіснувала при Гетьмані Скоропадському. На липень 1918 р. у дивізії було 140 старшин, 6 000 козаків. 20 серпня дивізія австро-угорською владою була передана Українській державі. На момент передачі в дивізії проходили службу 230 старшин та 7 050 козаків. За наказом П. Скоропадського, того ж місяця з дивізії було демобілізовано 3 500 козаків, решта були направлені в Чернігівську область для охорони російського кордону. У жовтні в дивізії залишилось 1 200 вояків. Під час антигетьманського повстання рештки дивізії перейшли на бік Директорії. Дві дивізії синьожупанників були роззброєні й демобілізовані ще до гетьманського перевороту. Дивізія синьожупанників у своєму складі мала чотири піхотні полки та один гарматний полк. Підрозділ був роззброєний німцями у ніч на 27 квітня 1918 року. Існувала ще одна дивізія синьожупанників, сформована в с. Голобах на Волині, але її теж розформували ще до відправки в Україну [4, с. 178]. Гетьман побоювався збройного виступу з боку неконтрольованих військових. 17 серпня делегація УД здійснила візит до Німеччини, під час якого було узгоджено формування національної армії до 65 тис. і Чорноморського флоту. Для контролю за фінансовими витратами у війську 5 серпня 1918 р. був заснований тимчасовий військовий контрольний орган, який де-юре відносився до Держконтролю. 29 липня 1918 р. був (...truncated)