MILITARY-POLITICAL PECULIARITIES OF THE DEVELOPMENT OF THE VOLYN PROVINCE ON THE DAY OF THE HETMANATE “UKRAINIAN STATE”

ДОСЛІДЖЕННЯ, ПОВІДОМЛЕННЯ 15. Сідак В.С. Контррозвідка останнього гетьмана: Нарис. – К.: Ін-т підготовки кадрів СБ України, 1995. – 50 с. Отримано: 30.07.2018 р. УДК 354+355:94(477.82)“1918” Дем’янюк О.Й. доктор історичних наук, професор, проректор з науково-педагогічної роботи та моніторингу якості освіти Волинського інституту післядипломної педагогічної освіти (м. Луцьк) ВІЙСЬКОВО-ПОЛІТИЧНІ ОСОБЛИВОСТІ РОЗВИТКУ ВОЛИНСЬКОЇ ГУБЕРНІЇ В ДОБУ ГЕТЬМАНАТУ «УКРАЇНСЬКА ДЕРЖАВА» У статті проаналіовано військово-політичні особливо сті розвитку Волинської губернії в добу Гетьманату Павла Скоропадського. Насамперед ві дмінності державотворчого процесу на місцевому рівні, боротьбу за вплив на волинське населення, формування/розформування військових частин. Крім того, характеризується полі тика гетьманського уряду у військовому сегменті та події, що суттєво впливали на військово -політичний розвиток Волинського краю. Ключові слова: Українська революція, Волинська губернія, Павло С коропадський, Гетьманат, Українська Держава, військово-політична ситу ація, українське військо. Постановка проблеми та її актуальність . Характерною ознакою лютого–квітня 1918 р. стала відсутність ефективних державно-управлінських структур, здатних впроваджувати державницьку доктрину Української Центральної Ради (далі – УЦР). Фактично навесні 1918 р. діяльність УЦР завершилася поразкою через невміння національно-демократичних сил соціалістичного спрямування, що перебували на чільних позиціях у центральних органах влади, своєчасно й ефективно реагувати на тогочасні виклики. Серед німецького військово-політичного керівництва альтернативою демократичному устрою в Україні розглядалася монархічна модель, як найбільш зрозуміла форма державного устрою, що здатна забезпечити виконання Україною союзницьких домовленостей. Її запровадження мало свої особливості як на загальнодержавному, так і на регіональному рівнях. При чому кожна адміністративнотериторіальна одиниця тогочасної України мала свої особливості, спричинені віддаленістю від Києва, менталітетом її жителів, зрілістю місцевої влади, присутністю військового контингенту тощо. Аналіз попередніх досліджень і публікацій . Сучасна незалежність України стала каталізатором нових, об’єктивних досліджень багатьох складних сторінок вітчизняної історії. Не стала винятком і доба Української революції, зокрема Гетьманат П. Скоропадського. До 28 об’єктивного висвітлення малодосліджених чи сфальсифікованих радянською владою сторінок української історії долучилася ціла низка науковців. Їх праці окреслили загальну парадигму тих революційних подій. Не зупиняючись на працях узагальнюючого характеру, зазначимо, що різні аспекти розвитку Волинської губернії в добу Гетьманату досліджували І. Козинець, О. Дем’янюк, В. Дмитрук, Л. Осауленко, В. Засєкін. Мета та завдання дослідження. Зважаючи на стан наукової розробки винесеної у назву статті проблеми, спробуємо з’ясувати військово-політичні особливості перебігу Української революції (доба Гетьманату «Українська Держава») на території Волинської губернії, визначити ступінь залучення місцевого населення краю до загальнодержавних військово-політичних процесів. Виклад основного матеріалу. Важливою складовою поразки Центральної Ради стала недооцінка ваги вирішення аграрних питань і, як наслідок, недооцінка селянства як соціальної платформи Української революції. Це зауваження важливе щодо Волинської губернії, переважна більшість населення якої були представниками цього прошарку. Окрім того, навесні 1918 р. активізувалися праві організації та партії. У квітні спостерігається їх поширення на Правобережній Україні, зокрема у Волинській і Подільській губерніях. Причину цього явища можна віднайти у Воєнно-історичний вісник 2(28) / 2018 ДОСЛІДЖЕННЯ, ПОВІДОМЛЕННЯ соціальній базі правих політичних сил: колишні військові (здебільшого розформованих УЦР українізованих військових і напіввійськових частин), землевласники, заможні селяни, середні власники (ображені соціалістичною політикою представників влади). Усі ці верстви населення повною мірою були представлені на територіях Волинської губернії. У другій половині квітня 1918 р. у німецьких військово-політичних колах перевага надавалася П. Скоропадському. У довідці німецької військової контррозвідки щодо кандидатів на найвищу посаду в Українській державі зазначалося: «Скоропадський – аристократ, монархіст, генерал, багатий поміщик, слабовольний, але честолюбний; лікар Луценко – сильний оратор, уміє повести за собою маси, поміркований соціаліст, щирий українець, прекрасний організатор; Полтавець – політичний авантюрист, готовий на всі комбінації, якщо це принесе йому користь» [1, арк.57]. До чеснот, які посприяли П. Скоропадському стати на чолі антидержавного перевороту належить і характеристика майбутньому гетьману, що належить професору В. Солдатенку: «П. Скоропадський мав послідовно-монархічні уподобання й орієнтацію» [2, с.45]. Перші кроки гетьмана по управлінню державою були пов’язані як з формуванням дієздатного Кабінету Міністрів, так і з налагодженням певних стосунків із окупаційними військами. Перші тижні гетьманської влади були оцінені німецькими дипломатами та військовими як сприятливі для Німеччини. Так, німецький посол барон Альфонс фон Мумм телефонував до Берліна та запевняв німецький уряд, що «за спиною нового (гетьманського) уряду стоїть в першу чергу єдина авторитетна в теперішній час у країні влада – німецька головна команда» [3, с.61]. Із українського боку сподівання на плідну співпрацю з союзниками, насамперед з німцями, видалися неприйнятними для розвитку української національної ідеї. Чого варта лише позиція німецького командування щодо українського війська. Генерал-лейтенант Е. Ґренер у розмові із П. Скоропадським переконував: «Для чого Вам армія? Ми перебуваємо тут, ніякого зла Вашому уряду всередині держави ми не дозволимо, а щодо Ваших північних кордонів, Ви можете бути цілком спокійні: ми не допустимо більшовиків. Створіть собі невеликий загін у дві тисячі осіб для підтримки ладу в Києві й для охорони Вас особи- сто» [4, с.179]. Зауважимо, що на початок гетьманського перевороту на землях України перебувало 28 дивізій і 2 кавалерійські бригади німецької та австро-угорської армій [5, с.265]. А головнокомандувач групи армій «Київ» генерал-фельдмаршал Г. фон Ейхгорн лише 22 травня 1918 р. розіслав у німецькі установи та військові частини, що перебували в межах України наказ про підтримку гетьмана П. Скоропадського, який взяв на себе відповідальність за виконання Брестських домовленостей [5, с.194]. Видавалося, що чи не єдиною силою, здатною за таких обставин контролювати ситуацію в державі, підтримувати існування гетьманського режиму, була німецька армія. На кінець серпня 1918 р. розташування німецьких військ на території Правобережної Україні виглядало так: 20-а, 22-а ландверні дивізії ХХІІ резервного корпусу займали район Мозир–Житомир; 92-а, 93-я ландверні і 1-а кінна дивізії ХХVІ резервного корпусу – район Київ–Умань [14, арк.52-53]. Утім, зважаючи на військов (...truncated)