STALIN'S POLICY IMPLEMENTERS «GREAT TERROR» OF 1937-1938 IN ZHYTOMYR

INTERMARUM: історія, політика, культура. 2015. Вип. 2. С. 267-276. УДК 94(477) «1937/1938» Тетяна Рафальська, кандидат історичних наук, доцент кафедри історії України Житомирського державного університету імені Івана Франка РЕАЛІЗАТОРИ СТАЛІНСЬКОЇ ПОЛІТИКИ «ВЕЛИКОГО ТЕРОРУ» 1937-1938 РР. НА ЖИТОМИРЩИНІ У статті на підставі раніше невідомих архівних матеріалів висвітлена організаторська та направляюча роль керівників апарату Житомирського НКВС по втіленню в життя сталінської політики великого терору. Розкрита співпраця прокуратури Житомирської області та Житомирського обкому КП(б)У з каральними органами. Ключові слова: тоталітаризм, терор, репресії, наказ, регіон, позасудові органи, арешт, обвинувачення, вища міра покарання, в’язниця. В умовах становлення незалежної Української держави гостро стала проблема викриття злочинів радянського тоталітарного режиму та відновлення історичної справедливості. На відміну від публікацій попередніх років (зокрема, часів хрущовської «відлиги» чи горбачовської «перебудови»), коли майже нічого не мовилося про тих, хто саме і як саме втілював політику «великого терору» у повсякденну практику, нині з'явилися перші спроби показати діяльність не абстрактних «органів НКВС», а конкретних осіб, які ними керували або в них працювали [1, 2]. Тим не менш на сьогоднішній день в цілому такого роду публікацій відчутно бракує, особливо, коли йдеться про Житомирщину. Місцеві органи НКВС стали головними провідниками сталінських репресій. Насамперед, слід виокремити тих, хто стояв на чолі Житомирського обласного Управління НКВС, адже саме ці особи були ключовими «репресивними менеджерами». 268 Тетяна Рафальська З 1 жовтня 1937 р. УНКВС очолював Лаврентій Трохимович Якушев (Бабкін). Він народився 22 серпня 1903 р. у селі Олександрівка Коренєвського повіту Курської губернії у селянської родині. За національністю – росіянин. У 1915 р. закінчив сільську школу у Олександрівкі. До цієї освіти згодом додалася ще одна – шестимісячна радпартшкола у Мелітополі. З 1920 р. Л. Якушев (Бабкін) був в органах ЧК на Курщині, потім працював у органах ДПУ і НКВС на Черкащині і Харківщині. Безпосередньо перед призначенням на Житомирщину, з 16 серпня 1937 р. він займав посаду заступника начальника Управління НКВС по Київській області [3, с. 578-579]. Очоливши Житомирський УНКВС, вже наприкінці 1937 р. Л. Якушев (Бабкін) звертався до І. Леплевського з клопотанням про збільшення розстрільних лімітів для Житомирщини по першій категорії на 500 осіб. Як зазначалося в його доповідній УНКВС, вже на 11 листопада 1937 р. ліміти по першій категорії було вичерпано – до розстрілу засуджено 800 осіб, проте викрили ворогів набагато більше [4, с. 30]. Всього по Житомирщині обласним Управлінням НКВС на 10 січня 1938 р. було заарештовано 14 948 осіб [5, арк. 66]. Особливу увагу було приділено «національним операціям» і окремо польській. Повідомляючи про все це у своїй доповідній записці до НКВС УРСР 12 січня 1938 р., Л. Якушев (Бабкін) разом з тим ставив питання про виселення з області 7 000 родин репресованих [6, арк. 71]. Те, що відбулося в обласному Управлінні НКВС за часів Л. Якушева (Бабкіна) виразно висловив у своїх свідченнях колишній міліціонер Б. Давидович: «...Я стояв на варті біля воріт Житомирського УНКВС у 1937 р. місяців два. Стоячі на варті, я бачив як оперативники вивозили в машині, з двору УНКВС, трупи розстріляних. Вода, що текла з двору, була червоною від крові. Вироки виконували і у дворі, і в гаражі УНКВС» [7, т.1, арк. 130-131]. Співробітник обласного Управління НКВС М. Лазаркін свідчив: «...були випадки коли кров проходила на вулицю. Також кров капала з машин, які перевозили трупи, на вулицю аж до місця поховання. Пізніше ми посипали двір тирсою, а машини спочатку обкладали різним мотлохом з Реалізатори сталінської політики «великого терору»… 269 розстріляних. Також, у дворі, було зроблено яму, куди стікала кров» [7, т.1, арк. 131]. 24–25 січня 1938 р. у Москві відбулася нарада керівних працівників НКВД. У виступі М. Єжова було підбито підсумки «масових операцій» НКВД і висунуто вимогу чергової реорганізації структури НКВС СРСР. На цій нараді всі висловились за продовження масових операцій і роботи трійок. М. Єжов заохочував тих місцевих чекістів, які називали величезні цифри заарештованих (30, 40, 50, 60 тисяч в області). Щодо «перегинів» він зауважив, що «при такій операції, при такому розмахові помилки неминучі. Ми це враховуємо і рахуємося з цим» [8, с. 146]. Пізніше, 19 лютого 1938 р., М. Єжов надіслав листа Голові РНК СРСР В. Молотову з проханням до вже виділених на 1938 р. 22 млн. руб. виділити додаткові асигнування на суму понад 70 млн. руб. на видатки по проведенню операції по репресуванню колишніх куркулів, кримінальників і антирадянських елементів. З них у першому кварталі 25 млн., у другому – 46 млн. руб. [9, с. 173]. Наведені цифри засвідчують, що видатки на репресії зросли більше, ніж у тричі. 27 січня 1938 р. відбувся Пленум ЦК КП(б)У. На порядку денному серед інших стояло організаційне питання. Йшлося про заміну С. Косіора на посаді першого секретаря ЦК КП(б)У. М. Хрущова було обрано виконуючим обов'язки першого, а М. Бурмистенка – другого секретаря ЦК КП(б)У. У своїх спогадах М. Хрущов так характеризував ситуацію з кадрами в Україні: «По Україні неначе Мамай пройшов. Не було... ні секретарів обкомів партії в республіці, ні голів облвиконкомів. Невдовзі не стало і секретаря Київського міськкому» [10, т.1, с. 147]. Разом з М. Хрущовим до Києва приїхав новий нарком внутрішніх справ УРСР Олександр Успенський, який перед тим очолював Управління НКВС Оренбурзької області. Він почав активну діяльність в Україні. Взагалі, за документами НКВД, з приїздом М. Хрущова на Україну відбувся «докорінний перелом у розгромі ворожих формувань і троцькістського підпілля», змінилася каральна практика: майже всі репресовані засуджувалися до найвищої міри 270 Тетяна Рафальська покарання. Робилося це, як сказано в одному з документів, «на підставі безпосередніх вказівок наркома внутрішніх справ СРСР Єжова щодо усунення антирадянського підпілля, даних ним під час приїзду на Україну (лютий) та під керівництвом секретаря ЦК КП(б)У М. Хрущова» [11]. 17 лютого 1938 р. М. Єжов висловив своє незадоволення підсумками «масових операцій» в Україні. Прямо під час наради він дав вказівку: в Україні потрібно розстріляти ще тисяч тридцять ворогів. Нарком поставив чітку вимогу: «...Треба подивитись власні кадри, треба почистити власні ряди. Треба добирати нових людей, треба виховувати цих людей щоденно в дусі партійності, в дусі відданості нашій партії, в дусі більшовицькому» [12, с. 344]. Після візиту наркома в Україні працювала надіслана з Москви оперативна бригада ГУДБ НКВД СРСР. Офіційно вона мала на меті підбити підсумки роботи з викриття «шпигунотроцькістських, правих, військово-фашистських, націоналістичних та інших антирадянських сил» в Україні [9, с. 173]. По суті М. Єжов дав імпульс репресивної ротації чекістських кадрів. Причиною такої ротації, зокрема, був назван (...truncated)