NATIONAL HISTORY FOR EXTERNAL USE: POLISH AND UKRAINIAN EXPERIENCE

УДК 930:372.893 (477+438) Вікторія Венгерська, доктор історичних наук, завідувач кафедри історії України Житомирського державного університету імені Івана Франка НАЦІОНАЛЬНА ІСТОРІЯ ДЛЯ ЗОВНІШНЬОГО КОРИСТУВАННЯ: ПОЛЬСЬКИЙ ТА УКРАЇНСЬКИЙ ДОСВІД Від початку 90-х рр. на пострадянському просторі активно створювались історії для «внутрішнього» використання. Але існує феномен, який можемо охарактеризувати як історія «на експорт». В обох випадках мова не йде про створення спільного образу ідеального співіснування. Йдеться про управління конфліктом пам’яті таким чином, щоб він не ускладнював, а навпаки – підтримував встановлення добросусідських стосунків. Історія «на експорт» і є одним із інструментів подібного управління. У 2015 р. Польський інститут національної пам’яті презентував книгу, підготовлену спеціально для українського читача. Історія для зовнішнього користування має ряд особливостей. Перш за все йдеться про науково-популярний продукт, який би дозволив певною мірою розставити крапки над «і» у сприйнятті історії найближчого сусіда. Перш за все, у сенсі чіткої артикуляції власних позицій щодо оцінок найбільш дискусійних й контроверсійних сторінок історії. Ключові слова: історія Польщі, історія України, образ Іншого, підручники, історичні міфи. Націоналізація історії стала одним із чинників, який від кінця 80-х рр. ХХ ст. пришвидшив темпи руйнації Радянського Союзу та комуністичної системи в цілому. Від моменту створення нових національних держав тривав процес написання та унормування історій, відмирання одних та створення інших міфів. Його невід‟ємним елементом (особливо в українському випадку) стало повернення до методології національних історіографічних шкіл ХІХ – початку ХХ ст. Подібна ситуація не могла не актуалізувати проблему визначення суті «своєї» нації (переважно в етнічному сенсі) та Інших, без яких будь-яка нація існувати не може. В українському випадку найбільш популярним образом Іншого залишається Росія та росіяни. Польща та поляки посідають другу позицію у цій ієрархії. 32 Свідченням актуальності проблеми стала серія конференцій, проведених на початку 2000-х рр., та присвячених аналізу національних історій й представленню в них образу Іншого. У 2005 р. в Інституті історії України НАН України відбулась конференція під назвою «Образ Іншого в сусідніх історіях» [1]. Свої доповіді на зібранні представили відомі українські, польські, російські, білоруські, шведські вчені. Переважна більшість учасників зупинилась на аналізі образу Іншого в національній історіографії та підручникописанні. Запропонований аналіз та плідні дискусії стали підставою для «роботи над помилками» й руху вперед щодо вдосконалення національних наративів в сенсі представлення Іншого. В цьому випадку мова йшла про історії для «внутрішнього» використання. Але існує феномен, який можемо охарактеризувати як історія «на експорт», для зовнішнього сприйняття. Восени 2015 р. Польський інститут національної пам‟яті широко презентував у більшості обласних центрів України нову книгу, підготовлену спеціально для українського сегменту споживчого ринку. Якість поліграфії та видання вже демонструє повагу до Читача (саме такий варіант написання використовують Автори). Авторський колектив «Нарисів...» представлений як відомими у Польщі та за її межами істориками, так і шкільними вчителями історії. Як зазначав голова польського Інституту національної пам‟яті Лукаш Камінський, ця праця представляє польську точку зору на минуле, яка не оминає й важких тем відносин з сусідами. Ідея написати і видати цю книжку українською мовою з‟явилася у листопаді 2009 року під час зустрічі Лукаша Камінського й Януша Куртики з українськими істориками. Після закінчення серії конференцій «Польща Україна: важкі питання», дискусії зайшли до глухого кута. Книжка й стала однією з ідей, яка народилася в той момент. Вона мала заповнити прогалину, що утворилася. Як наголошує Л. Камінській, її головною метою стало прагнення до взаємопорозуміня. «Позиція Інституту така: якщо маємо розуміти один одного, то мусимо також пізнати свій спосіб опису історії» [2]. 33 Щодо українського випадку, тут є своя специфіка, пов‟язана із тим, що найбільш відомі варіанти історій України для зовнішнього споживання були написані англійською мовою, у відповідності із західним історіографічними традиціями. Проте, в переважній більшості, ці вчені або мають українське походження, або ж розпочинали свої кар‟єри в українських академічних інституціях. Йдеться про історії П-Р. Магочія [3], С. Плохія [4] та С. Єкельчика [5]. Праці згаданих авторів не писались спеціально для польського читача та дослідника, ця ніша в українській історіографії залишається незаповненою. Серед причин, які б пояснювали подібну ситуацію, є як об‟єктивні, так і суб‟єктивні. Щодо першої групи – відсутність підтримки на державному рівні підготовки подібного підручника та належного фінансування діяльності інституту й наукових проектів, подібного до польського. Серед суб‟єктивних причин – доволі неоднозначне ставлення професійних істориків та суспільства до керівника українського Інституту національної пам‟яті В. Вятровича, та візії історії України, яку він традиційно репрезентує. Формування авторського складу колективної монографії також є проблемою, оскільки в середовищі українських істориків існують значні розходження теоретико-методологічного характеру. В обох випадках – як історії для «внутрішнього», так і для зовнішнього використання мова не йде про створення спільного образу ідеального співіснування, перш за все йдеться про управління конфліктом пам‟яті таким чином, щоб він не ускладнював, а навпаки – підтримував встановлення добросусідських стосунків. Історія «на експорт» і є одним із інструментів подібного управління. Історія для зовнішнього споживання має ряд особливостей. У польському випадку слід говорити про наявність системності та послідовного прагнення вчених, які стояли біля джерел спільних українсько-польських комісій з написання історій, створити науково-популярний продукт, який би дозволив певною мірою розставити крапки над «і». Принаймні у сенсі чіткої артикуляції власних позицій щодо оцінок найбільш дискусійних або контроверсійних сторінок 34 історії та ознайомлення із власним баченням й трактуванням історії Польщі та сприйняття сусідів. Свідченням такої системності є діяльність Влоджимежа Менджецького (співголови польсько-української комісії у справах удосконалення шкільних підручників з історії та географії, професора Інституту історії Польської Академії наук). У 2005 р. він брав участь у конференції, що відбувалась у Києві, про неї йшла мова раніше. У виступі містився аналіз представлення України та українців у польських підручниках з історії, географії та літератури для різних рівнів освіти. Аналізуючи польську візію України та українців, пан В. Менджецький прийшов до висновку, що, по-перше, більшість авторів польських підручників не цікавились українською проблематикою і не бачили потреби детального ознайомлення з нею. В польських підручниках, які аналізува (...truncated)