HISTORY OF ETHNOGRAPHIC TOURISM IN UKRAINE

Богдан Кобаль УДК 796.5:379.8(477) Богдан КОБАЛЬ, бакалавр-туризмознавець факультету туризму та міжнародних комунікацій ДВНЗ «Ужгородський національний університет» (Україна, Ужгород) ІСТОРІЯ РОЗВИТКУ ЕТНОГРАФІЧНОГО ТУРИЗМУ В УКРАЇНІ У статті здійснено дослідження історії етнографічного туризму в Україні. Автор дійшов висновку, що історична та культурна спадщина створюють необхідні передумовами для інтенсивного розвитку історичного та відповідно етнографічного туризму, як його підвиду. Розкриття теми стало можливим завдяки використанню загальнонаукових методів: аналізу, синтезу, системності, узагальнення, конкретності, історизму та діалектичного методу. У науковій праці також використано спеціально наукові методи дослідження: історико-порівняльний, історико-синтетичний, історико-діахронний, емпіричного аналізу тощо. Ключові слова: історико-культурні ресурси, етнос, етнографічний туризм, етнічні групи, етнічна географія. Літ. 19. Bohdan KOBAL, bachelor, Uzhgorod National University, faculty of tourism and international communications (Ukraine, Uzhgorod) HISTORY OF ETHNOGRAPHIC TOURISM IN UKRAINE The article studies the history of ethnographic tourism in Ukraine. The author concludes that historical and cultural heritage create the necessary prerequisites for intensive development under historical and ethnographic tourism as its subspecies. The theme was made possible through the use of scientific methods, analysis, synthesis, system, synthesis, specific, historical and dialectical method. In the scientific work also used special scientific methods of research: historical and comparative, historical and synthetic, historical and diachronic, empirical analysis and more. Keywords: historical and cultural resources, ethnicity, ethnographic tourism, ethnic groups, ethnic geography Ref. 19. Богдан КОБАЛЬ, бакалавр-туризмовед факультета туризма и международных коммуникаций, ГВУЗ «Ужгородский национальный университет» (Украина, Ужгород) ИСТОРИЯ РАЗВИТИЯ ЭТНОГРАФИЧЕСКОГО ТУРИЗМА В УКРАИНЕ В статье проведено исследование истории этнографического туризма в Украине. Автор пришел к выводу, что историческое и культурное наследие создают необходимые предпосылки для интенсивного развития исторического и соответственно этнографического туризма, как его подвида. Раскрытие темы стало возможным благодаря использованию общенаучных методов: анализа, синтеза, системности, обобщения, конкретности, историзма и диалектического метода. В научной работе также использованы специально научные методы исследования: историко-сравнительный, историко-синтетический, историко-диахронный, эмпирического анализа и др. Ключевые слова: историко-культурные ресурсы, этнос, этнографический туризм, этнические группы, этническая география. Лит. 19. Постановка проблеми. Актуальність даної теми дослідження обумовлена тим, що етнографічний туризм в Україні стає одним з найбільш популярних видів туризму, оскільки він здатен задовольнити інтереси людей які бажають ознайомитися з історичними і культурними традиціями українського народу та етнографічних груп відповідно. Інтенсивний розвиток етнотуризму на теренах нашої країни розпочався ще у 20 – 30-ті рр. минулого століття, зокрема в 98 Східноєвропейський історичний вісник. Вип. 2, 2017 Історія розвитку етнографічного туризму в Україні Галичині, Закарпатті та Буковині. Сучасний етап історії етнотуризму розпочався з 1991 р., тобто із здобуттям Україною незалежності. Аналіз досліджень. Проблематику дослідження етнографічного туризму, визначення його історії і термінології частково розглянуто у працях О. Дутчак [3], С. Муравської [9], В. Кифяка [6], Б. Савчука [12], О. Любіцевої [7], М. Орлової [10], М. Малової [8] та ін. Метою данної статті – дослідити історію розвитку етнографічного туризму в Україні. Виклад основного матеріалу. Етнографічний туризм – це вид пізнавального туризму, основною метою якого є відвідування етнографічних об’єктів для пізнання культури, архітектури, побуту і традицій народу (етносу). У 1977 р. американський етнолог В. Сміт, першим дав визначення цього поняття: етнічний туризм – це пізнання глибинних традицій екзотичних народностей, відвідування їхніх домівок та поселень, спостереження за обрядами. Р. Макінтош та С. Гьольднер визначили етнографічний туризм як подорож з метою спостереження за культурою і способом життя екзотичних народів [18, 18–32]. Туристичні ресурси для розвитку етнографічного туризму в Україні багаті і своєрідні. Зокрема, це пам’ятки архітектури, музейні експозиції, архівні матеріали, мальовничі природні місця. Єдність природних та культурних чинників визначається поняттям «етнокультурні ландшафти», важливими складовими яких виступають промисли та ремесла, традиції обряди та звичаї. Виділяють окремі їх типи: 1. Етнокультурні ландшафти, виділені на підставі поєднання господарської діяльності і природних умов; 2. Ландшафти, виділені на підставі поєднання природних умов, розселення, традицій і побуту; 3. Ландшафти, виділені на підставі поєднання матеріальної і духовної культури, зокрема, архітектура; 4. Сучасні ландшафти з елементами туристичної інфраструктури – готелі, туристичні комплекси, садиби [16, 259–265]. У сукупності все це створює сприятливі умови для відпочинку та ознайомлення з історією й культурою народу. Сучасний етнографічний туризм може бути: 1. Внутрішнім – відвідування сільської місцевості міськими жителями з метою ознайомлення з архаїчними діалектами, фольклором, побутом, культурою і мовами автохтонних народів; 2. Зовнішнім – відвідуванням історичної батьківщини або місць народження родичів [2]. В Україні етнографічний туризм сьогодні ще не набув значної популярності. Це пов’язано з тим, що учасниками відповідних турів є, зазвичай, люди третього віку – пенсіонери. Оскільки у нашій державі ця категорія туристів подорожує набагато менше, аніж представники інших вікових груп, то етнотуризм не є таким поширеним, як інші види туризму. В Україні етнічний туризм часто називають ностальгійним туризмом, який пов’язаний з відвідуванням місця народження, місця проведення дитинства або деякого періоду із життя учасника подорожі [15, 217]. Як зазначалося вище, Україна має перспективи для розвитку етнографічного туризму, що базуються на багатих історико-культурних туристичних ресурсах. На території України їх нараховується близько 130 тис., зокрема: а) 56206 пам’яток археології; б) 51364 пам’яток історії; в) 5926 пам’яток монументального мистецтва; г) 16293 пам’ятки архітектури, містобудування, садовопаркового мистецтва та ландшафтні [13, 126–153]. В Україні є етнографічні музеї, які і вивчають і експонують етнографічні колекції та знайомлять сучасників із процесами етногенезу, побутом і культурою різних етнічних спільнот та історичних періодів. Більшість сучасних етнографічних музеїв країни репрезентують відвідувачам тематичні експозиції традиційної культури українського народу: а) ужитково-побутові й мистецькі предмети XVIII – початку XX ст.; б) локальних експонатів, зібраних з усіх етнографічних земель України: (...truncated)