ВІКТОР ПЕТРОВ: СТАНОВЛЕННЯ ІНТЕЛЕКТУАЛА-ГУМАНІТАРІЯ (1913 – ПОЧАТОК 1920-х рр.)

Ïèòàííÿ ³ñòî𳿠òà ³ñòîð³îãðàô³¿ УДК 930.1: 303.446.4 ВІКТОР ПЕТРОВ: СТАНОВЛЕННЯ ІНТЕЛЕКТУАЛА-ГУМАНІТАРІЯ (1913 – ПОЧАТОК 1920-Х РР.) У статті висвітлено малодосліджені сюжети інтелектуальної біографії визначного українського вченого-гуманітарія В. Петрова. Автор доводить, що становлення інтелектуала відбувалося в Київському університеті під впливом таких визначних учених, як В. Перетц, А. Лобода, М. Грунський, С. Маслов, І. Огієнко та ін. Саме тоді В. Петров починає цікавитись історією літератури, етнографією, фольклористикою, розпочинає свої перші наукові студії. Мистецькі уподобання В. Петрова викристалізовуються в дружньому колі неокласиків, на тлі літературних дискусій 1920-их. Ключові слова: В. Петров, інтелектуальна біографія, українська гуманітаристика. В статье освещены малоизученные сюжеты интеллектуальной биографии выдающегося украинского ученого-гуманитария В. Петрова. Автор доказывает, что становление интеллектуала происходило в Киевском университете под влиянием таких выдающихся ученых, как В. Перетц, А. Лобода, Н. Грунский, С. Маслов и др. Именно тогда В. Петров начинает интересоваться проблемами истории литературы, этнографии, фольклористики, совершает свои первые научные шаги. Художественные вкусы В. Петрова выкристаллизовываются в кругу друзей неоклассиков, на фоне литературных дискуссий 1920х. Ключевые слова: В. Петров, интеллектуальная биография, украинская гуманитаристика. In the article are described little-known stages of intellectual biography of significant Ukrainian humanitarian-scientist V. Petrov. The author proves that formation of this intellectual person has happened in Kiev University under the influence of important scientists V. Peretz, A. Loboda, M. Gruns’kyj, S. Maslov, I. Ogienko etc. In that period V. Petrov has started to be interested in the history of literature, ethnography, folklore. At that time he started his first scientific investigations. Art preferences of V. Petrov are described on the background of literature discussions of 1920-th, in the friendly circle of new-classics. Keywords: V. Petrov, intellectual biography, Ukrainian humanities. ÇÈÌÀ-ÂÅÑÍÀ 1-2/2013 ÃÓÌÀͲÒÀÐÍÈÉ ÆÓÐÍÀË В. АНДРЄЄВ 87 Віктор Платонович Петров (псевдоніми – В. Домонтович, В. Бер, В. Плят, А. Семьонов, Борис Вериго; 1894-1969) – один з найяскравіших інтелектуалів свого часу (літературознавець, філолог, фольклорист, етнограф, історик, археолог, філософ і талановитий письменник). Сьогодні він не є широковідомим у світі й Україні. В українському інтелектуальному співтоваристві він більше відомий як письменник, філософ та радянський розвідник [2; 8; 13; 15; 23; 26; 27; 43; 45]. Про нього не написано узагальнюючої монографії, не реконструйовано інтелектуальну біографію і, навіть, залишаються не вивченими її окремі сюжети. Так, малодослідженим залишається ранній етап інтелектуальної біографії PDF created with pdfFactory Pro trial version www.pdffactory.com ÇÈÌÀ-ÂÅÑÍÀ 1-2/2013ÃÓÌÀͲÒÀÐÍÈÉ ÆÓÐÍÀË Â³êòîð 88 В. Петрова. Отже, метою даної розвідки є висвітлення його професійного становлення як ученого. У 1913 р. В. Петров закінчив Холмську чоловічу гімназію і вступив на історикофілологічний факультет Київського університету Св. Володимира. Саме тут розпочалося його професійне становлення як інтелектуала-гуманітарія. Роки навчання стали для нього часом напруженої роботи. Студенти тогочасного університету в навчальному процесі були поставлені у доволі жорсткі умови й перед ними, як згадував В. Петров, були лише два шляхи: один, «напруживши всі свої духовні здібності, ціною найбільших зусиль, забезпечити за собою вихід в професуру» і другий – «пасивне низобіжне самоусунення в глуху безвість провінційного учителювання» [12, c. 278]. Студент В. Петров обрав для себе складніший – перший шлях, адже другий його аніяк не влаштовував. Його гнітила сама думка про монотонне, розмірене та сіре існування. Для нього кращим був особистий бунт, розрив з оточенням. Він вважав гідним «переступити через межу, опинитись в безмежному, де не існує вже жадних обмежень і жадних норм». «Наважитись зробити те, що зробив Гоген, коли він кинув родину, жінку, п’ятеро дітей, посаду урядовця в банку, Париж для екзотики самотнього острова, загубленого на Тихому океані, хижки, вкритої пальмовим гіллям, тринадцятилітньої жінки-коханки, повіривши Дені Дідро, що найщасливіші люди живуть на Таїті», – здається для В. Петрова такий життєвий вибір був привабливішим [12, c. 280-284]. Можливість отримати завітну професуру починалася з «медальної» наукової роботи на тему, запропоновану від факультету. Треба було отримати золоту медаль, «саме золоту і в жаднім разі не срібну, бо срібна не гарантувала нічого». Надалі залишений складав магістерські іспити. Після двох вступних лекцій він здобував звання приватдоцента. Все це вимагало колосального  .Àíäðººâ Ïåòðîâ... напруження розумових сил, тотальної мобілізації всіх духових ресурсів. Не всі витримували й часто надмірність зусиль губила людину, нищила її. Рівень вимог і конкуренції був надзвичайно високий. Так, на кафедрі А. Лободи було сімнадцять професорських стипендіатів. Ті, що витримували на першому іспиті й були залишені при університеті, в більшості випадків не витримували після другого. Склавши магістерські екзамени й отримавши доцентуру, вони здавалися. Вони вже були вичерпані й «тепер були ніщо». Дисертація залишалася ненаписаною [12, c. 279]. В університеті на здібного студента звернув увагу талановитий та плодовитий вчений, професор історії та теорії літератури В. Перетц, який зібрав навколо свого семінару найбільш обдаровану українську молодь. «Семінарій російської філології» (1907-1914) весь час свого існування був популярним серед студентської молоді й мав найбільше слухачів на історикофілологічному факультеті. Професор багато уваги приділяв своїм учням, допомагав, привчав працювати над архівними джерелами. З його семінару вийшла блискуча плеяда літераторів і вчених [42, c. 204]. Так, серед його учнів були І. Огієнко, П. Филипович, М. Зеров, О. Білецький, М. Драй-Хмара, К. Копержинський, О. Дорошкевич, М. Гудзій, Б. Якубський, В. Отроковський і багато інших – імена, що залишили в українській післяреволюційної літературі та науці помітний і глибокий слід [20, c. 559]. Конкурентом В. Перетца був приватдоцент, а згодом професор, кафедри російської мови та літератури А. Лобода, який мав «види» на цю кафедру, і в університеті жартували: «Посіяли Лободу, а виріс Перетц» [20, c. 204]. Студента В. Петрова також приваблювали й заняття, що проводив А. Лобода. Так, відвідуючи семінари та лекції відомого українського фольклориста та літературознавця, він захопився й вивченням українського PDF created with pdfFactory Pro trial version www.pdffactory.com Ïèòàííÿ ³ñòî𳿠òà ³ñòîð³îãðàô³¿ історією української літератури та місцем в ній неокласиків, а також вдаючись до саморефлексій, В. Петров згодом писав: «Уже наприкінці 20 ст. починає накреслюватися злам. Поет стає ученим. Починається ера вченої поезії. Поезія перетворюється в (...truncated)