Vatican in the Second World War through the prism of Soviet historiography

APSNIM, 2020, №:2 (26) Всесвітня історія World history ISSN: 2411-6181(on-line); ISSN: 2311-9896 (print) Current issues of social studies and history of medіcine. Joint Ukrainian -Romanian scientific journal, 2020, №:2(26), P. 42-45 UDK 930.1 : 322(282):355.01 DOI 10.24061/2411-6181.2.2020.176 ВАТИКАН У ДРУГІЙ СВІТОВІЙ ВІЙНІ КРІЗЬ ПРИЗМУ РАДЯНСЬКОЇ ІСТОРІОГРАФІЇ Владислав ГАВРИЛОВ, ДУ “Інститут всесвітньої історії НАН України”, Київ (Україна), e-mail: THE VATICAN IN THE SECOND WORLD WAR THROUGH THE PRISM OF SOVIET HISTORIOGRAPHY Vladyslav HAVRYLOV, Kyiv (Ukraine), ORCID ID: 0000-0001-6632-5498 Гаврилов Владислав. Ватикан во Второй мировой войне сквозь призму советской историографии. В статье проанализированы наработки советских ученых по истории Ватикана в годы Второй мировой войны. Особое внимание уделено исследованиям М. Шеймана, И. Лаврецкий и Е. Винтера. Целью работы является историографический анализ трудов советских ученых о Ватикане во Второй мировой войне. Актуальность исследования диктуется отсутствием одной общей историографической работы о Ватикане во Второй мировой войне. Методика работы основывается на историографическом анализе работ советских ученых. Выводы. В советской историографии довольно мало уделялось внимания исследованию истории Ватикана. Анализ советских книг дает нам возможность утверждать, что эта тема, действительно не получила должного и масштабного освещения в советской историографии. В подавляющем большинстве работ все сводилось к освещению отношений Ватикана и Советского Союза. Ключевые слова: Ватикан, Советский Союз, Вторая мировая война, историография . Вступ. Протягом усього періоду існування СРСР так і не вдалося встановити дружні відносини з Ватиканом. Не становить винятку і період Другої світової війни. До 1943 р. Ватикану і СРСР вдавалося дотримуватися нейтралітету у відносинах, проте уже у 1943 р. відносини загострилися. Разом з відступаючими гітлерівцями в Європу насувалася страшна сила комуністичної ідеології. У Ватикані, зважаючи на досвід попередніх років, не мали ніякої надії на місіонерську діяльність римо-католицької церкви в Радянському Союзі. Випереджаючи час, Пій ХІІ в червні 1944 р. попереджав посла США про небезпеку атеїстичного комунізму, який загрожував ЦентральноСхідній Європі1. Не складалися відносини у Ватикана з СРСР ще й з тієї причини, що під час війни у Радянському Союзі, зокрема на теренах України, переслідування віруючих та антирелігійна пропаганда щодо католицизму не вщухала ні на хвилину. У 1944 р. США порадив Ватикану все ж налагодити стосунки з СРСР. Але уже незабаром між цими країнами розпочалося глобальне протистояння, причиною якого була протилежність інтересів країн. На сьогодні доступні документи дають змогу стверджувати, що до піку загострення Сталін мав намір налагодити відносини з Ватиканом. Причиною протистояння стало відношення Сталіна та його оточення до Української греко-католицької церкви (УГКЦ) у 1944 р. Після повернення радянських військ на західноукраїнські землі у 1944 р. та смерті митрополита Андрея Шептицького (1 листопада 1944 р.) провід УГКЦ здійснив спробу досягнути з радянською державою modus vivendi, тобто можливості співіснувати, незважаючи на різність поглядів. З цією метою у грудні 1944 р. митрополит Йосиф Сліпий вислав до Києва та Москви офіційну делегацію на чолі з архімандритом Климентієм Шептицьким, яка мала узаконити статус УГКЦ в СРСР. Делегація у грудні 1944 р. була прийнята керівництвом Ради у справах культів, де було заявлено, що на УГКЦ поширюється дія радянського законодавства про релігійні організації. І нічого не пророкувало жорстокої розправи над представниками УГКЦ2. Однак уже 15 березня 1945 р. Сталін затвердив таємну інструкцію № 58, підготовлену головою ради у справах російської православної церкви Г. Карповим, перший розділ якої називався “Заходи щодо відриву ГрекоКатолицької (Уніатської) Церкви в СРСР від Ватикану та подальшого її приєднання до Російської Православної Церкви”. В інструкції було вказано: “організувати в місті Львові православну єпархію, надавши її Главі титул єпископа Львівського і Тернопільського, котрий об’єднає православні приходи [яких ще не існувало] Львівської, Станіславської, Дрогобицької і Тернопільської областей”. В іншому пункті йшлося про необхідність створити “всередині Уніатської Церкви ініціативну групу, яка повинна буде декларативно заявити про розрив з Ватиканом і закликати уніатське духовенство до переходу на православ’я”. Як результат УГКЦ було офіційно зліквідовано. Священникам почали давати по 15 років таборів з формулюванням вироку: “за неперехід добровільно на православ’я”. арешти супроводжувалися закриттям духовних семінарій, церковних архівів, єпископської курії. Дії радянської влади змусили виїхати навіть львівського митрополита, який відправив останню месу у львівській катедрі на Великдень 1946 р3. 1 Yarotskii P. Katolytsizm [Catholicism], Istoriia relihii v Ukraini. Tom chetvertyi, Kyiv: Tsentr dukhovnoi kultury, 2001, P. 153 [in Ukrainian]. Bystrytska E. Skhidna polityka Vatykanu v konteksti vidnosyn Sviatoho Prestolu z Rosiieiu ta SRSR (1878–1964 rr.) [Vatican's Eastern policy in the context of the Holy See's relations with Russia and the USSR], Ternopil, 2009, Р. 328 [in Ukrainian]. 3 Yarotskii P. Katolytsizm [Catholicism], op. cit., P. 154. 2 Актуальні питання суспільних наук та історії медицини. Спільний українсько-румунський науковий журнал. (АПСНІМ), 2020, № 2 (26), P. 42-45 42 Havrylov V. Vatican in the Second World War through the prism of Soviet historiography... Ватикан спробував стати на захист УГКЦ, але у всіх публічних радянських заявах починала лунати гостра критика ініціатив Ватикану. Так учасники Помісного собору 1945 р. у Москві у зверненні до православних народів закликали стояти на сторожі православ’я, щоб у будь-який момент можна було дати “належну відсіч наступаючому на слов’янство Ватикану”4. Як результат – радянські історики у своїх дослідженнях досить мало уваги приділяли як особі римського Папи так і Ватикану в цілому. Зокрема, це стосувалося і періоду Другої світової війни. У післявоєнні роки всі праці, які частково були присвячені Ватикану також були досить малочисельними, сама проблематика не видавалася вченим актуальною для ретельного дослідження. У цих працях простежувалася одна лінія притаманна усім тогочасним історикам – нібито Ватикан вбачав в Радянському Союзі ворога і намагався втягнути його в сферу свого впливу. Виходячи з цих міркувань, як мету роботи, вважаємо доцільним все ж провести історіографічний аналіз праць радянських вчених про Ватикан в роки Другої світової війни. У світлі цього варто зазначити, що праці радянських істориків, які були присвячені Ватикану майже не піддавалися історіографічному аналізу. Лише у наші дні стали з’являтися статті з цієї проблематики. Актуальність дослідження диктується відсутністю загальної історіографічної праці з даної теми. В основі цього дослідження історіографічний аналіз праць радянських вчених про Ватикан у роки Другої сві (...truncated)