State policy in the sphere of culture, features of realization in modern conditions

32 МЕХАНІЗМИ ФОРМУВАННЯ СОЦІАЛЬНО-ЕФЕКТИВНОЇ ДЕРЖАВНОЇ ЕКОНОМІЧНОЇ ПОЛІТИКИ В УМОВАХ ДЕМОКРАТИЗАЦІЇ СУСПІЛЬСТВА УДК 342.951:351.85] (477) МАКСИМЕНКО МАРИНА, слухач магістратури спеціальності "Державна служба" Донецького державного університету управління, начальник відділу культури Артемівської міської ради ПАВЛЮК ВАЛЕРІЙ, кандидат наук з державного управління, доцент, доцент кафедри державного управління та управління освітою Київського університету ім. Бориса Грінченко, м. Київ ДЕРЖАВНА ПОЛІТИКА У СФЕРІ КУЛЬТУРИ: ОСОБЛИВОСТІ РЕАЛІЗАЦІЇ В СУЧАСНИХ УМОВАХ У статті проаналізовано основні засади державної політики в сфері культури. Визначається специфіка усвідомлення культурної місії держави у вітчизняному соціокультурному контексті. Визначено ключові концепти сучасної культурної політики України, зокрема "управління культурою" та "підтримка культури" та розкрито їх роль у процесі суспільної національної самоідентифікації. Автори доходять висновку про необхідність змістовного і організаційно-управлінського реформування культурної політики держави з урахуванням принципу системності в збереженні духовних здобутків українського народу і його традицій з одночасною модернізацією культурного життя суспільства. Ключові слова: державна політика в сфері культури; "управління культурою"; "підтримка культури"; державно-громадське управління. Постановка проблеми. Реформаційні перетворення у сфері культури України відбуваються з часів проголошення незалежності держави, коли постало питання формування нової державної культурної концепції. Сучасні умови розвитку держави визначають і новий простір реалізації державної політики в сфері культури в площині особистісної свободи, вільного творчого самовираження та створення національної ідеї. Актуальність статті обумовлена тим, що Україна стала на шлях розбудови демократичної, правової держави, створення громадянського суспільства з високими гуманістичними цінностями. У цих процесах важливу роль відіграє культура, яка є потужним засобом консолідації суспільства, відновлення історичної пам'яті, утвердження національної самосвідомості й патріотизму, зміцнення міжнаціонального миру та злагоди. За допомогою культури формується активний, творчий інтелект і висока духовність особистості, інтелектуальний потенціал народу, що є головною умовою виходу суспільства на нові рівні цивілізації [1, c. 2]. Аналіз останніх досліджень та публікацій. Важливе значення культури для консолідації суспільства, державотворчих процесів, стабільності та безпеки держави зумовило значне зростання інтересу до актуальних проблем управління розвитком культури в українській науці. Слід відзначити вагомий внесок у дослідження теоретико-методологічних засад і визначення окремих аспектів державної політики у сфері культури в сучасних умовах таких українських учених, як: С. Дрожжина, В. Карлова, В. Клочко, В. Малімон [2 - 5] та інші. Мета статті полягає в тому, щоб показати, що у створенні державної культурної політики є необхідність взаємоузгодження державних інтересів консолідації суспільства та культурної диференціації суспільного життя, яке склалося на даний час розвитку української нації-держави. Виклад основного матеріалу. Сьогодні стає цілком очевидним, що труднощі й прорахунки у здійсненні соціально-економічних, політичних перетворень, недоліки у вирішенні багатьох проблем суспільного життя в період, коли Українська держава обрала європейський шлях розвитку, полягають зовсім не в тому, що реформи є недостатньо розробленими чи не відповідають потребам людини, всього суспільства. Значною мірою вони зумовлюються саме тим, що для успішного здійснення реформ українському суспільству поки що не вистачає сформованої системи відповідних світоглядно-ціннісних орієнтацій, зрілої національної самосвідомості, які формуються, передусім, завдяки державній політиці у сфері культури й виступають головними чинниками економічного, політичного і взагалі духовного відродження України. Світовий досвід переконливо свідчить, що ті держави, які в найскладніші кризові періоди свого розвитку проводили зважену, послідовну політику у сфері культури, в найкоротші терміни, з мінімальними витратами досягали значних успіхів у проведенні економічних, політичних і соціальних реформ (наприклад, свого часу Японія, Німеччина) і швидко піднімалися до рівня високорозвинених країн. І, навпаки, недбайливе ставлення до культури прирікає суспільство на жалюгідне існування й відставання від цивілізованого світу [5, c. 224]. Нині в українській державі культурна сфера перебуває у важкому, кризовому стані. Суттєвою проблемою залишається забезпечення доступу населення до культурно-мистецьких цінностей. Відчутно посилюються процеси духовної деградації суспільства. У зв'язку із цим актуальним стає переосмислення державної політики у сфері культури з метою забезпечення необхідних умов для підтримки вітчизняної культури як основи прогресивного розвитку суспільства. № 4 (136), спецвипуск, травень 2015 р. PDF создан испытательной версией pdfFactory Pro www.pdffactory.com 33 ДЕРЖАВНЕ УПРАВЛІННЯ Кардинальні зміни в культурній сфері, зумовлені демократичними й ринковими перетвореннями, сприяли виникненню різноманітних суб'єктів культурної діяльності - закладів, організацій, підприємств і осередків культури, заснованих як на державній, так і на недержавній формах власності, підвищенню активності творчих спілок, національно-культурних товариств, громадських організацій, зацікавлених в оновленні культурно-мистецького життя, відродженні традицій вітчизняної культури. За цих обставин збільшилася кількість суб'єктів політики держави у сфері культури, виникла потреба в пошуку нових підходів до організації й здійснення державного управління. Особливого значення набуває формування такої моделі управління, яка б ґрунтувалася на встановленні конструктивного діалогу та тісній співпраці між органами державної влади й управління та громадськістю, їх взаємодії у вирішенні питань культурного розвитку, що відповідає специфіці культурної сфери, особливостям її розвитку і є важливим в умовах становлення громадянського суспільства в Україні. Сучасна культурна політика України є, по суті, інерційною: як щодо її цілей, так і щодо механізмів реалізації жодного продуманого реформування практично не відбулося, окремі зміни мали або безсистемний, або стихійний, неконтрольований характер. Попри гучні декларації, реальні цілі, що їх переслідують нинішні владні структури, звелись до виховання національного свідомого і лояльного щодо незалежної держави обивателя та збереження існуючої культурної інфраструктури та зайнятості в ній. Обидві цілі носять швидше суспільно-політичний, в значній мірі кон'юнктурний характер і мають небагато спільного з культурою у "високому" розумінні, а також не потребують, на перший погляд, принципово нових механізмів реалізації. Однак за умов динамічних суспільних та економічних змін інерційна культурна політика безперспективна й приречена. Визнаючи нагальну потребу її реформування, слід, перш за все, поставити перед (...truncated)