Innovation personality as a sociocultural phenomenon

ІSSN 2072-7941 (Online), ISSN 2072-1692 (Print). Гуманітарний вісник ЗДІА. 2017. Випуск 69 УДК 316.612 КОНЦЕПЦІЯ ІННОВАЦІЙНОЇ ОСОБИСТОСТІ ЯК СОЦІОКУЛЬТУРНОГО ФЕНОМЕНА © Старовойт О. В. Мета статті – сформувати концепцію інноваційної особистості як об’єкта і суб’єкта інноваційного суспільства, в основі якого соціокультурні зрушення, пов’язані з інформаційною цивілізацією. Великої актуальності набуває розробка поняттєво-категорійного апарату інноваційної особистості як соціокультурного феномена, в основі розвитку якого задіяні підвалини культури. Методи дослідження – соціокультурний і синергетичний, що дозволяють виявити нові характерні особливості інноваційної особистості, яку формує інноваційне суспільство. Все це демонструє загальноцивілізаційний рівень, що свідчить про вищий щабель розвитку суспільства та виражає інноваційні явища, що демонструють якісний розвиток сучасного соціуму в усіх сферах життєдіяльності – економічній, політичній, соціальній, духовній. Висновок: інноваційна особистість та умови її формування є результатом того виду соціуму, який називають інноваційним. Ключові слова: інноваційна особистість, інноваційне суспільство, креативність. соціокультурний розвиток, соціокультурні інновації намагалися осмислити культурні реалії та їх внутрішню драму з позицій непримиримого опанування існуючому. До кола їх ідей відноситься осмислення культури як «кризи цивілізації» та утвердження соціальної зумовленості кризи західної культури. Сучасний світ інноваційної культури осмислюється такими філософами, як Є.Бистрицький, С. Крилова, М.Михальченко, Т. Розова, О. Попович, С. Пролєєв, для яких важливим є кумуляція культурного досвіду як певної сукупності навичок культурних досягнень, які накопичила сучасна цивілізація на протязі свого культурного розвитку. Саме це накопичення та регенерація культурних знань привели до становлення і розвитку інноваційного суспільства, в якому інноваційна людина зайняла центральне місце як така, що має перманентно накопичувати свої знання, які привели до збагачення культурного ресурсу цивілізації та готовності суспільства перетворити їх на інновації. У контексті аналізу інноваційного суспільства та інноваційної особистості виокремлюються роботи, що закладають розуміння інноваційності як одного з стрижневих компонентів цивілізаційної динаміки. Дана традиція пов‘язана з іменами М. Ліпмана, П. Штомпки, С. Гантінгтона, Р. Інглхарта, У. Бека, в контексті роздумів яких інноваційне суспільство представлене як соціальний тренд сучасності, пов‘язаний як з постіндустріальним перетворенням економіки, так із становленням культурної матриці постмодерну. Виділення невирішених раніше частин загальної проблеми, котрим присвячується стаття. Проблемна ситуація Постановка проблеми у загальному вигляді та її зв'язок з важливими науковими чи практичними завданнями Актуальність теми дослідження в тому, що інноваційна особистість суть вираження активності інноваційного суспільства, що представляє собою «стрибок з третього в перший світ». Саме інноваційне суспільство культивує своїм основним ресурсом інтелектуальний ресурс, який уособлює інноваційну особистість. Економіка інновацій, що лежить в основі інноваційного суспільства виступає локомотивом технологічних та соціальних перетворень, основою побудови конкурентоспроможного суспільства, об‘єктом і суб‘єктом зрушень, до яких може привести тільки інноваційна особистість як суб‘єкт трансформаційних процесів. Суть економіки інновацій у тому, що саме інновації, які має творити і виробляти інноваційна особистість, виступають головним фактором розвитку як економічного базису, так і суспільства в цілому, що проходить етап трансформації в інформаційну епоху. Сьогодні склалася ситуація таким чином, що тільки інноваційна особистість як головний фактор інтелектуального ресурсу, може сприяти розвитку інноваційного суспільства. Аналіз останніх досліджень і публікацій, в яких започатковано розв’язання даної проблеми, на яку спираються автори На нашу думку, великого впливу в дослідженнях культурологічних проблем досягла Франкфуртська школа як одна з найбільш впливових течій в неомарксизму, яка сформувалася у 30-і рр. ХХ ст. під керівництвом . М. Горкхаймера. Головні теоретики Франкфуртської школи – М. Горкхаймер, Т. Адорно, Е. Фромм, Г. Маркузе, Ю. Габермас, які на протязі сорока років © Старовойт О. В., 2017 147 Філософія Проблемна ситуація даної розвідки в тому, що досягнення інноваційного суспільства залежать не тільки від матеріальних факторів - рівня розвитку продуктивних сил, повноти державного бюджету, упровадження нових технологій і т.п., але і від духовних факторів – волі нації, здатної визначити свої цілі; культурних факторів, в основі яких духовні і моральні цінності; суспільний порядок, що базується на базових духовних цінностях. У світі постійно відбувається удосконалення менеджменту соціокультурної діяльності, гуманітарних технологій як духовної основи суспільства, без яких неможливий стійкий розвиток країни. Мета дослідження – сформувати концепцію інноваційної особистості як соціокультурного феномена, що є об‘єктом і суб‘єктом інноваційного суспільства. Дана мета реалізується в наступних задачах: 1) виявити концептуальні положення про інноваційну особистість як суб‘єкта інноваційного суспільства, в основі якого задіяні культурні виміри; 2) розкрити характерні особливості інноваційної особистості; 3) сформувати концепцію «креативного міста». Методологія дослідження інноваційної особистості як соціокультурного феномена представляє сукупність уявлень взаємопов‘язаних етапів, закономірностей і форм розвитку культури інноваційного суспільства, в якому людина виступає креатором дійсності. Для адекватного пізнання людини інноваційного суспільства необхідно виокремити форми, рівні, методи, процедури логіки культурологічного процесу як системи методів і процедур, усвідомлення різноманітних елементів і процедур у цілісному методологічному процесі, що допомагають подолати різні відхилення від еталону науковості та сприяти формуванню концепцію соціокультурного менеджменту, що використовується в інноваційному процесі. Методи та дослідження – соціокультурний і синергетичний, що дозволяють виявити нові характерні особливості інноваційної особистості як соціокультурного феномена, що формує інноваційне суспільство. Самоорганізація як здатність до самовідтворення, збереження і розвитку, в основі якого культурна багатоманітність світу, що спирається на інноваційний розвиток держав на основі не тільки економічного дива, але й залучення соціокультурного менеджменту, в основі якого традиції, культура народу, високе служіння вільному розвитку особистості. Стратегія неоднорідності буття завоювала свої позиції у математиці і природознавстві. Так, нелінійна математика відкриває нові форми можливостей вираження закономірностей природи і суспільства. Природа і суспільство розглядаються як нестаціонарні структури з некласичними ознаками: адитивність малих причин, нестійкість, нерівновагомість, багатоваріантність. Нелінійність перех (...truncated)