Neo-marxist Methodology in Flaneur Image Studies

УДК 821.09:[001.82+316.26] DOI: 10.18523/2618-0537.2019.2.123-128 Тищенко А. І. Неомарксистська методологія у дослідженнях образу фланера У статті простежено методологічну тенденцію в аналізі образу фланера в період другої половини ХІХ–ХХ ст. Аналіз масиву критичних текстів указав на виокремлення панівної теорії, у цьому контексті неомарксистської, до якої звертаються дослідники у своїх студіях. Активне і тривале застосування основних концептів неомарксизму в дослідженнях формує «класичний» дискурс розуміння фланера. З цієї позиції зроблено спробу описати характеристики, особливості та перспективи застосування підходу, його взаємодію із історико-культурним контекстом. Ключові слова: фланер, неомарксизм, Вальтер Беньямін, відчуження, урбанізація. Тип фланера, аналізований теоретиками ХХ та ХХІ ст., набув різних вимірів розуміння, що відбулось залежно від теоретичних концептів, застосованих до його дослідження. Кожна теорія по-своєму формує низку якостей, притаманних художньому образу, визначає його зв’язки з текстом та позатекстовою реальністю. Водночас варто зазначити, що попри можливості застосування низки різнорідних теорій, все одно в критиці можна виділити одну панівну теорію, визначену конвенційно, на якій засновано подальше розгортання критичного дискурсу навколо певного явища. Саме це відбувається з образом фланера, який був відкритий і осмислений найбільше з марксистських засад. Доказом цього можуть слугувати наукові праці таких дослідників, як Прісцилла Ферґюсон, Брюс Мазліш, Роб Шилдс, Девід Фрісбі та Зиґмунт Бауман. Їхнє осмислення образу фланера має марксистське спільне теоретичне підґрунтя, до якого я маю намір звернутися, аби поступово наблизитись до розробки методологічних підходів до осмислення образу фланера в художній літературі. Очевидно, що вплив на формування домінантної позиції марксизму з-поміж інших теоретичних інструментів здійснив есей Вальтера Беньяміна «Париж епохи Другої імперії в Бодлера». Варто зазначити, що цей текст є канонічним в означенні та характеристиці образу фланера в літературознавчому дискурсі. Разом із цим есеєм основу для розуміння фланера і фланерства складають інші тексти, а саме «Фізіологія фланера» Луї Уара та «Художник сучасного життя» Шарля Бодлера. Хоча вони мали іншу теоретичну природу, їх треба згадати в цій розвідці, оскільки вони передували в часі створенню есею Беньяміна і могли вплинути на його ідеї. Сам Беньямін активно звертається до текстів своїх © Тищенко А. І., 2019 попередників, через їх безпосередній зв’язок з епохою, яку він досліджує. Також втілення епохи він вбачає у типі фланера, який віддзеркалює знакові зміни у соціальному та культурному полі, тому Беньямін і робить його центральним персонажем свого дослідницького наративу. Образ фланера в текстах Уара, Бодлера та Беньяміна представлено по-різному, залежно від авторського задуму та культурно-історичного контексту, адже тексти мають велику часову дистанцію у публікації. «Фізіологію фланера» опубліковано у 1841 р., «Художника сучасного життя» – у 1863 р., есей Беньяміна, відповідно, – у 1938 р. І якщо Уар описує в жанрі фізіологічного нарису тип реалістичного фланера, своєрідний об’єкт культурологічного дослідження, чоловіка, який перетворює спостереження за міським життям на певний тип дозвілля, то Бодлер вбачає у ньому творця нової естетики, шукача прекрасного у навколишньому світі. На відміну від двох попередніх форм рецепції, фланер у Беньяміна – більш теоретично осмислений образ, який змінює свої характеристики залежно від функціонування, у такій формі він знайомий уже сучасному поколінню дослідників. Ідейно теоретичну спадщину Вальтера Бенья міна відносять до контексту Франкфуртської школи. Як зазначає сучасний літературознавець, Террі Іґлтон, Беньямін належить «до тих критиків, які усвідомили той факт, що мистецтво – це форма суспільного виробництва, до того ж усвідомили його не лише як якийсь зовнішній чинник, дослідження якого варто передоручити со ціології літератури, а і як чинник, що визначає природу мистецтва» [6, р. 60]. Тобто, з позицій марксизму, література для Беньяміна є формою соціальних практик, невід’ємною від суспільства, на чому він раз-по-раз наголошує у своїх 124 ISSN 2618-0537. Наукові записки НаУКМА. Літературознавство. 2019. Том 2 есеях. Не винятком став і есей, присвячений Бодлеру та фланерству, який зазнав низку змін після критичних зауважень Теодора Адорно, що також належав до спільноти Франкфуртської школи. Беньямін намагався сформувати думку про зв’язок між поезією Бодлера та матеріальною і соціальною культурою Парижа ХІХ ст., на що Адорно запропонував Беньяміну змінити інтерпретативний фокус та сконцентруватись більше на літературі та мистецтві [8, р. 88]. Внаслідок цього діалогу виникає друга частина есею «Про деякі мотиви у Бодлера», у якій зроблено акцент на поетичному спадку Бодлера. Перша ж частина есею ідейно зберігає задум дослідника, у ній фланер та фланерство посідають чільне місце з-посеред культурних та літературних явищ, які розглядає Беньямін. Загалом, беньямінів фланер – явище складне та динамічне, часом суперечливе. Цей образ в есеї має низку проявів, сформованих залежно від культурно-історичної чи ідеологічної ролі. Серед усього плину роздумів про фланера можна виокремити такі його іпостасі: фланер-письменник, фланер-детектив, фланер-маргінал, які, часом, можуть мати спільні характеристики, проте вони різні у своїй основі. Перший визначено проявом у контексті виробництва, другий – глобалізації, а третій – суспільно-функціональним. Разом Беньямін їх проектує на постать Бодлера, який, на думку дослідника, уособлює дух і накопичує досвід фланерства в умовах Парижа середини ХІХ століття. Перша іпостась, фланер-письменник – це той персонаж, який, перш за все, означує себе через виробництво мистецького продукту. Беньямін цитує Бодлера: «Яким би гарним не був будинок, він, насамперед, – і ще до того, як око затримається на його красі – має стільки-то метрів у дов жину та стільки-то метрів у ширину. Так само і література, яка становить безцінну матерію, насамперед вимірюється кількістю рядків, а літературний архітектор, якому лише саме його ім’я не забезпечує прибутку, має продавати свій виріб за будь-яку запропоновану ціну», – відповідно, сфера літератури та її елементи є продуктами ринку, які набули неабиякого попиту через по жвавлення друку газет та журналів, наповнених рекламою, художніми текстами та новинами із паризького та світового життя [1, с. 256]. Як зазначено, для Беньяміна мистецькі практики відтворювали нерозривний зв’язок із суспільством, його розвитком та економічною спроможністю, тому матеріальна вартість і попит пронизують розмисли Беньяміна про літературу, вони визначають об’єми текстів, розгортання темати- ки, форму літературних жанрів, та художній ме тод загалом. З цієї причини, власне, письменник і є фланером: у цьому полягає його творчий метод і стратегія збільшення своєї ролі у мистецькому та суспільному колах. Вихід на вулиці Парижа письменницької спільноти було зумовлено по (...truncated)