The stigmatization of victims as a tool for transition from the "mythical" violence to "divine"

ІSSN 2072-7941 (Online), ISSN 2072-1692 (Print). Гуманітарний вісник ЗДІА. 2017. Випуск 69 УДК 2-536.82:316.42 СТИГМАТИЗАЦІЯ ЖЕРТВИ ЯК ІНСТРУМЕНТ ПЕРЕХОДУ ВІД "МІФІЧНОГО" НАСИЛЛЯ ДО "БОЖЕСТВЕННОГО" © Слюсар В. М. У статті розкривається характер виявлення соціальної стигматизації у процесі соціальних трансформацій. Визначено, що на етапі заперечення й руйнування існуючих соціальних норм та правил у суспільній свідомості стигматизується образ жертви, спрямування колективної агресії по відношенню якої є фактором переходу до нового етапу – утвердження й беззаперечного сприйняття нових норм. Показано роль стигматизації у трансформації соціальних міфів у цих процесах. Досліджено механізм соціальної стигматизації жертви через продукування ярлика "суб’єкт, який здійснює насилля", основним маркером якої є "винуватість". Також проаналізовано, яким чином наявність у соціальних груп і спільнот віктимних ознак виступає критерієм відбору жертви у соціальній стигматизації. Ключові слова: насилля, соціальне насилля, "міфічне" насилля, "божественне" насилля, стигматизація, соціальна стигматизація. Актуальність. Історія розвитку кожного суспільства позначається періодами немотивованої колективної агресії по відношенню до представників певних соціальних спільнот та груп, що, як правило, виражається у різних формах соціального насилля по відношенню до них. Нерідкі й випадки застосування фізичного насилля, які завершувалися масовим терором, тотальним винищенням об‘єктів насилля. Але на відміну від фізичного насилля, яке у цих ситуація виступає короткотривалим способом розв‘язання довготривалих соціальних конфліктів (напр., між католиками та гугенотами під час Варфоломіївської ночі, між хуту та тутсі в Руанді в 1994 р.) і має ірраціональний характер, соціальне, навпаки, є довготривалим і поєднує риси раціонального та ірраціонального. Основний спосіб здійснення останнього – стигматизація жертви, яка полягає у цілеспрямованому наділенні у суспільній свідомості визначеній соціальній спільноті чи групі образу "винуватця" соціальної нестабільності. Стигматизація жертви виступає інструментом переходу від домінування у суспільстві різних видів фізичного насилля до утвердження відповідних форм соціального, від "міфічного" до "божественного". Метою статті є розкриття змісту й характеру соціальної стигматизації жертви у період соціальних трансформацій як інструменту утвердження "божественного" насилля. Вивчення стигматизації як соціального феномену не знайшло достатнього відображення у філософських науках. Важливими для аналізу цього явища є праці Р. Жирара "Насилля й священне", "Цап відбувайло", в яких проаналізовано значні масиви міфів багатьох народів, на основі чого розкрито культурологічний й соціальний зміст стигматизації жертви. Рызны аспекти соціальної стигматизації досліджувалися Л. Еоповим, А. Кнуфом, М. Смирновою, Е. Чиквін. Виклад основного матеріалу. У своїх попередніх дослідженнях ми проаналізували форми соціального насилля, запропонувавши їх класифікацію за основі домінування відповідних світоглядних елементи при поясненні необхідності застосування тих чи інших видів насилля. Було виділено "міфічну", "божественну" та "раціональну" форми насилля. "Міфічне" насилля ґрунтується на агресії, на односкладовій світовідчуттєвій міфологемі кращої альтернативи та спрощеному поясненні існуючої ситуації; "божественне" – на вірі, тут відбувається сакралізація насильницьких дій; "раціональне" – усвідомлення об‘єктами необхідності та невідворотності насилля [11; 13]. У відповідності до соціальних трансформаційних процесів "міфічне" насилля спрямоване на заперечення конкретних соціальних норм та правил, "божественне" – на інтеграцію суспільства на основі безапеляційного сприйняття нововстановлених норм та правил, а "раціональне" – на їх підтримку легітимними засобами. У соціальних трансформаціях взаємний перехід зазначених форм носить лінійний характер. Ці переходи здійснюються у формі стрибка і передбачають наявність відповідних інструментів впливу. На нашу думку, такими інструментами є: провокація при переході від "раціонального" до "міфічного" [12], стигматизація жертви – від "міфічного" до "божественного" та легітимація – від "божественного" до "раціонального" насилля. Для розгляду проблеми стигматизації жертви як інструменту переходу від форми "міфічного" насилля до "божественного" розглянемо визначення ролі насилля під час міметичної кризи та сакрального жертвопринесення для її подолання у філософській спадщині Р. Жирара. Насилля він розуміє як © Слюсар В. М., 2017 141 Філософія результат імітаційної структури людських бажань. За його теорією "жертовної кризи" при переході до якісно нового культурного і соціального ладу завжди настає соціальна криза. Її причиною є "втрата розрізнення між нечистим і очищувальним насиллям" [5, с. 68]. У контексті соціальних трансформацій можна "жертовну" кризу інтерпретувати як період перетворення "міфічного" насилля як інструмента руйнування соціальних норм і правил, на які воно спрямоване, на насилля заради насилля, на взаємне насилля. І хоча "міфічне" насилля ґрунтується на міфічному мисленні, яке містить у собі раціональні конструкти, у цей період актуалізується передусім вплив на емоційно-вольову сферу. Таке насилля характеризується інтенсивною міметичністю, що заперечує будь-яку можливість його переходу в інші форми без втручання зовнішніх факторів. Криза долається шляхом здійснення "жертвоприношення". Спочатку загострення соціальних процесів призводить до "міметичної кризи", суть якої полягає у прагненні всіх членів суспільства володіти одним і тим же об‘єктом (в сучасну епоху – епоху глобалізації такими об‘єктами є матеріальні цінності, особливо новітні досягнення техніки, електронні розваги, а останнім часом і можливість виявлення у людський спосіб надлюдських можливостей (напр., космічний туризм)). Але під час жертовної кризи бажання концентрується на одному об‘єкті – на насиллі. Це пояснюється тим, що окрім у взаємодії між суб‘єктом та об‘єктом бажання присутній третій елемент – суперник, тобто суб‘єкт усвідомлює наявність іншого суб‘єкта, чия дія також спрямована на цей об‘єкт. Жертовна криза розуміється Р. Жираром передусім як знання, яке збільшується залежно від посилення дії взаємного насилля, але його особливістю є те, що воно не сягає усієї істини в цілому, "саме ця істина про насилля, як і саме насилля, врешті-решт завжди і відторгається "назовні" через вигнання жертви" [5, с. 180]. Відтак суспільство переходить до стану всезагального суперництва, соціальні взаємовідносини формуються на принципах взаємного насилля, що долається лише одним способом – одностайним принесенням жертви. Посилення дії міметичного бажання та суперництва спричиняють міметичну кризу в якій насилля "всіх-проти-всіх" як загроза знищення суспільства спонтанно перетворюється на насилля "всіх-проти-одного", завдяки чому відновлюється єдність співтовариства [7, с. 32]. Хоча, на нашу думку, дискусійним є твердження Р. Жирара про спонтанність вибору конкретної жертви, що вона о (...truncated)