Under the sign Kurbas: mass art

Вісник НАКККіМ УДК 008(477) 2’2013 Василь Володимирович Вовкун© кандидат культурології, професор Національної академії керівних кадрів культури і мистецтв ПІД ЗНАКОМ ЛЕСЯ КУРБАСА: МАСОВЕ МИСТЕЦТВО У статті аналізуються новітні тенденції в масовому мистецтві України, зумовлені модернізацією української культури в контексті європейського культуротворення початку ХХ століття. Значна увага приділена новаторським ідеям Л. Курбаса. Ключові слова: Л. Курбас, національний стиль, політичний театр, масове мистецтво. This article analyzes the latest trends in the art of mass Ukraine due to the modernization of Ukrainian culture in the context of European culture formation and early 20th century. Considerable attention is paid to the innovative ideas of L. Kurbas. Keywords: L. Kurbas, national identity, political theater, mass art. У 10-х – на початку 30-х років ХХ ст. у контексті європейського культуротворення відбувається процес модернізації української культури, окреслюється нова культурна ідентичність. Науково-технічний прогрес з його радикальною динамікою значною мірою кореспондувався з ідеєю революційних зрушень у світовій історії. Проголошення Української Народної Республіки, далі більшовицької України зумовлюють несподіваний злет та оновлення всього культурного процесу. У цей період в "пролетарському" мистецтві спостерігаємо вияв новаторства на теренах формотворення та виражальних засобів, час "експерименту", яким просякнутий весь творчий процес у літературі, живописі, архітектурі, театрі, кінематографії, музиці і, звичайно, в маскультурі. Сукупно ці види мистецтва створили, за Д.Горбачовим, "потужну культурну площину" [2, 36], з "високою художньою напругою" [2, 36], яка, на противагу традиціоналістській культурі минулого, починала існувати у принципово нових вимірах авангарду. На думку доктора філософії Ольги Петрової, не буде перебільшенням, якщо авангард в Україні 10-х – початку 30-х років ХХ ст. поіменуємо новітнім "національним стилем" [7, 90]. Новаторські ідеї Леся Курбаса, "людини, яка була театром" [3] за О.Дейчем, не тільки втілені у знакових театральних виставах "Цар Едіп", "Гайдамаки", "Макбет", "Газ", "Джіммі Гіггінс", "Народний Малахій", "Диктатура" з наголосом на значенні художньої форми, динаміці та ритмізації дії, використанні принципів кінематографічного впливу на глядача, архітектурного оформлення, абстрактного балету, а також, як зазначає Неллі Корнієнко, створені режисером своєрідної театральної Академії: "з експериментальною майстернею, з цирком та естрадою, з науково-дослідним центром по вивченню театрального мистецтва, зі штабом підготовки молодої зміни у всіх галузях театральної діяльності" [4, 314]. Сюди можна віднести і художні пошуки Курбаса в кінематографі, факт появи якого у контексті видової специфіки масового мистецтва вже сам по собі був принциповою новизною. Водночас Курбас через процес активних експериментів принципово впливає на поняття масової культури, вводячи в театральну естетику принцип "перетворення". Активність мистецтва режисер вбачає не тільки в тому, щоб викликати у людей емоції до співпереживання, скільки в тому, щоб спонукати їх до дії у житті реальному. На переконання Курбаса: "Підкреслення життєвої форми на сцені – це одне, а сценічні форми для життєвих змістів – це зовсім друге, це перетворення…" [5, 129]. Йдеться про його теорію мистецького перетворення життя, образного та сценічного перетворення дійсності в процесі її художнього відтворення у мистецтві театру. Мова, однак, не тільки про образність взагалі як специфічну ознаку мистецтва, а про образність особливу, сконцентровану до символу, до філософського висновку про відображуваний пласт дійсності. Перший період "Березоля" (1922-1926 рр.) Корнієнко називає політичним театром Леся Курбаса, якому притаманна карнавально-майданна стихія з "ударом" в інтелектуальні точки свідомості. "Стосовно ж власне його естетики, то цей театр став блискучим полігоном експерименту з різноманітними кодами і культурними параболами, метафорами і асоціаціями, жанрами і стилями і досяг у сьогоднішньому театрального завтра" [4, 175]. Фактично йдеться про форми масового мистецтва. Сам Лесь Курбас в "Театрі акцентованого впливу" торкається теми масових видовищ: "Були в Іспанії такі самі фести, святкові вистави, такі ж як і Гете писав для веймарського двору, яких завданням було… аби щось стверджувати, якесь поодиноке завдання. Характерно, що театр впливу з’являється завжди на схилі якоїсь епохи, або на початку якоїсь іншої епохи на момент стику двох епох, коли життя ще не утвердилось…" [5, 63]. Отже, можна стверджувати, що під "театром впливу" або "політичним театром" Леся Курбаса треба розуміти видовища масового мистецтва з використанням театральної лексики і з впливом її естетичних формул на масову психологію, що протиставляється деестетизованій масовій культурі. Прикметно, що у 20-і роки в Петербурзі вже з’являються на "соціальне замовлення" такі монументальні масові постановки, як "Містерія Визволеної Праці", "Вперед до Світової Комуни", "Штурм Зимового палацу", в яких беруть участь тисячі учасників, що покликані виконувати ідеологічнопропагандистську місію. Водночас вони лінійний продукт масової більшовицької культури, позбавлений критерію цінності, саме в цьому їхня відмінність від масових мистецьких видовищ Леся Курбаса. © Вовкун В. В., 2013 57 Культурологія Культурологія Вовкун М. В. В. Бровко М. Приступаючи до організації "Березілля" і не маючи революційного репертуару, Лесь Курбас береться до творення дійства, диктуючи акторам прямо на репетиціях текст "Жовтня" і "Рура" – видовищ-плакатів. Згодом він диктує С. Бондарчукові текст масового видовища "Пролог", докорінно переробляючи п’єсу О.Поповського та А.Піотровського "Переддень революції", створює до 10-річчя Жовтня драматичну композицію "Жовтневий огляд" – плакат-мозаїку, складену з творів українських та німецьких поетів та драматургів, а також віршів В.Маяковського, працює і над виставкою-репортажем "Народження велетня", присвяченого пускові гіганта індустрії – Харківського тракторного заводу. Тексти до постановок писали М. Ірчан, Ю. Яновський та колектив учасників, тобто значною мірою сам Курбас. До п’ятої річниці революції (а в революції митець вбачає можливість змінити життя) Курбас створює в концертному варіанті масове дійство під назвою "Жовтень". Однак, як зазначає Н. Корнієнко, "Жовтень" Курбаса "не ніс у собі відвертості плакату, ця вистава була так просякнута музикою, так природно насичена емоцією, що за мистецькою сутністю виходила далеко за межі агітаційного "жанру". Курбасові вже тоді йшлося не про публіцистику в чистому вигляді, а про публіцистику, вбрану "у гнучку музичну емоційну форму". Власне, й сам прийом інсценування чи театралізації музики був для українського театру несподіваним … Курбас досяг видовища хвилюючого й сміливого" [4, 134]. "Таких композицій театральне мистецтво ще не знало, – емоційно скаже очевидець. – Поєднати надзвичайну якість думки, дуже простий розвиток подій з найкращими досягненнями теат (...truncated)