ETHNO PEDAGOGICAL ASPECT OF EDUCATIONAL PRACTICE ETHNO CULTURAL CONTENT OF FUTURE HUMANITARIAN SPECIALISTS

ISSN (online) 2616-6747, ISSN (print) 2519-8254. Ukrainian professional education. 2022. № 11 УДК 378.147.091.33-027.22:37.035:39(=161.2) DOI https://doi.org/10.33989/2519-8254.2022.11.275572 ORCID 0000-0002-5954-9474 ORCID 0000-0002-2069-9715 НАРОДНОПЕДАГОГІЧНИЙ АСПЕКТ ЕТНОКУЛЬТУРНОГО ЗМІСТУ НАВЧАЛЬНИХ ПРАКТИК МАЙБУТНІХ ФАХІВЦІВ ГУМАНІТАРНОЇ ГАЛУЗІ Ольга Чернявська, кандидатка педагогічних наук, завідувачка практики (виробничої, навчальної); Олександрійський коледж культури і мистецтв; Анастасія Чечотка, випускниця аспірантури; Полтавський національний педагогічний університет імені В. Г. Короленка У статті на основі усвідомлення практичного компоненту підготовки майбутніх фахівців гуманітарної галузі (культурологів, істориків, релігієзнавців, філологів, філософів) до етнокультурної професійної діяльності охарактеризовано народнопедагогічний аспект відповідного змісту навчальних практик здобувачів вищої освіти. З’ясовано, що значний обсяг змісту етнокультурної діяльності фахівців гуманітарної галузі є спільним, ґрунтується на народознавчому й народнопедагогічному складниках та відповідних технологічних засобах. Окреслено на підставі положень етнопедагогіки й етнопсихології специфіку й цілісність системи етнопедагогічних впливів на дитину: від періоду вагітності матері до перших днів після народження (магічні дії бабки-повитухи, вибір імені, поведінка вагітної жінки тощо); у період раннього дитинства (колискова матері, методи фізичного розвитку, материнський і дитячий фольклор); у період формування і розвитку особистості (сімейне виховання, приклад батька і матері, трудові навички, господарські риси). Запропоновано низку завдань, які можуть бути реалізованими майбутніми фахівцями гуманітарної галузі у процесі навчальних практик (систематизація народнопедагогічних знань та етнопедагогічних методів виховання дітей і молоді; дослідження народнопедагогічних аспектів (звичаїв, традицій, обрядів); застосування обрядовості як комплексу етнокультурних дій, спрямованих на саморозвиток у професії). Проведено висновок, що народнопедагогічний аспект змісту етнокультурної діяльності майбутніх фахівців гуманітарної галузі має потенціал реалізації у процесі навчальних практик, стимулює вивчення майбутніми істориками, філологами, філософами, релігієзнавцями, культурологами основ народного виховання дітей різного віку, родинної педагогіки, народної деонтології, дитинознавства, інших важливих народнопедагогічних знань. Пропоновані в цьому дослідженні завдання навчальних практик мають науководослідний характер та сприятимуть усвідомленню майбутніми фахівцями-гуманітаріями специфіки власної етнокультурної діяльності в обраній професії. Ключові слова: етнопедагогіка, педагогічна технологія, етнокультурна діяльність, професійна підготовка, майбутні фахівці, гуманітарна галузь, народнопедагогічний зміст, навчальні практики. Актуальність проблеми дослідження. У сучасному суспільстві існує замовлення на перехід професійної освіти на гуманістично-інноваційні засади, що зумовлює формування покоління фахівців, особливо – гуманітарних спеціальностей, здатних швидко реагувати на запити часу, з високим рівнем компетентності й гнучкості та водночас схильних до використання глибинних етнокультурних здобутків у різних соціокультурних обставинах. 117 ISSN (online) 2616-6747, ISSN (print) 2519-8254. Українська професійна освіта. 2022. № 11 Досліджуючи традиційну народну культуру, такі фахівці мають бути переконаними, що кожна людина на землі неповторна, а від природи вона має притаманні їй здібності та отримує ті людські властивості, які передаються засобами етнічної спадковості, що її духовний шлях і щоденне існування обумовлені отриманням та поглибленням життєвого досвіду попередніх поколінь. Тож постановка проблеми змісту етнокультурної діяльності майбутніх фахівців гуманітарної галузі передбачає на підставі врахування сучасних європейських пріоритетів підготовки (стандартизація, компетентність, варіативність освіти) необхідність підтримання українських національних традицій, глибинних культурноосвітніх та народнопедагогічних надбань, потребу їх упровадження у процесі практичної діяльності. Аналіз останніх досліджень і публікацій. Методологічні аспекти вдосконалення педагогічних технологій підготовки фахівців відображені в працях І. Беха, І. Зязюна, В. Лозової, Л. Кравченко, В. Оніпко, Р. Скульського та ін.; окремі аспекти етнокультурної діяльності фахівців досліджували О. Гуренко, М. Євтух, В. Кириченко, В. Коваль, В. Стрельніков та ін.; традиції етнопедагогіки на засадах народнопедагогічних знань виокремлювали С. Борисова, В. Виткалов, О. Красовська, Г. Лозко, Р. Осипець, Л. Паламарчук, Л. Петренко, В. Струманський, М. Чепіль та ін. У працях із народної педагогіки Г. Ващенка, О. Воропая, В. Кравця, М. Стельмаховича, В. Скуратівського та ін. розкриваються мета, завдання, принципи і методи українського народного виховання, його залежність від потреб суспільства й особистості, об’єктивних законів соціального розвитку. Цінними для усвідомлення проблеми вважаємо роботи етнопсихологів П. Гальперина, С. Куранової, культурологів В. Шейка, Ю. Богуцького, Е. Германової де Діас та ін. Виклад основного матеріалу. Практична підготовка як одна з форм організації освітнього процесу для майбутніх фахівців гуманітарної галузі (культурологів, істориків, релігієзнавців, філософів, філологів) є обов’язковим компонентом освітньо-професійних програм. Вона здійснюється в різних напрямах відповідно освітнього рівня (бакалавр, магістр, доктор філософії) та специфіки кваліфікацій за кожною спеціальністю. Водночас етнокультурний зміст діяльності фахівців є спільним для всієї галузі; поділяється він на народознавчий і народнопедагогічний компоненти, що відображено в програмах навчальних і виробничих практик. Коротко охарактеризуємо народознавчий аспект змісту етнокультурної діяльності майбутніх гуманітаріїв. За давніми педагогічними традиціями українці на основі віри та світогляду осмислювали буття та, виходячи з глибинного розуміння світу, визначали свої права та обов’язки відповідно дітей, сімей, роду; вибудовували порядок, правила та норми власної поведінки, родових та суспільних взаємин, ставлення до роду, природи взагалі. Усе це загалом відображене в народних обрядах, звичаях та повір’ях як найдавніших явищах, що мають непересічне й вічне народнопедагогічне значення. З прадавніх часів, передаючись від покоління до покоління, обрядовість та звичаєвість поступово набувають стабільності, фактично стають законом родового й суспільного життя людей. Отож, осягаючи істинне знання, що є нормою повсякденного життя, звичаєвість та обрядовість стають легкодоступними й зрозумілими кожному на рівні щоденного сприйняття; найчастіше вони також є такими, що заперечують відхилення від моральних норм. Сукупність звичаєвих норм і правил постає для кожної людини як форма обов’язкового, доконче необхідного; навіть заборони (звичаєві табу) ґрунтуються на відповідних народних цінностях, не принижують, а спрямовують людину до духовного розв (...truncated)