Abuse of Power, Official Position, or Authority

Вісник Асоціації кримінального права України, 2025, № 2(24) УДК 343.353 DOI: https://doi.org/10.21564/23119640.2025.24.347025 Ю. В. Гродецький, канд. юрид. наук, доц., доцент кафедри кримінального права Національного юридичного університету імені Ярослава Мудрого ЗЛОВЖИВАННЯ ВЛАДОЮ, СЛУЖБОВИМ СТАНОВИЩЕМ АБО ПОВНОВАЖЕННЯМИ Зловживання правом в теорії права У загальній теорії права зловживання правом здебільшого розглядається не як випадкове відхилення від правомірної поведінки, а як об’єктивно можливий результат взаємодії свободи, права та інтересу, що реалізується за умов формальної правомірності дій суб’єкта. Ключовою ознакою зловживання правом є розрив між формою та змістом правової поведінки: суб’єкт діє у межах дозволеного нормами позитивного права, однак спрямовує свою діяльність на досягнення результату, який суперечить принципам права, ідеям справедливості, добросовісності та соціального призначення правових приписів. Саме тому зловживання правом створює лише видимість правомірності, приховуючи за формально законною поведінкою антисоціальну сутність. Сутність зловживання правом тісно пов’язана з проблемою зла у праві: право, покликане обмежувати свавілля та запобігати шкоді, водночас може бути використане як інструмент її спричинення. Це зумовлює необхідність виходу за межі формально-нормативного підходу до оцінки поведінки і звернення до її соціального та аксіологічного виміру. Зловживання правом у загальнотеоретичному вимірі визначається як умисна реалізація суб’єктивного права або виконання юридичного обов’язку всупереч їх соціальному призначенню, що призводить до заподіяння шкоди 355 Вісник Асоціації кримінального права України, 2025, № 2(24) суспільним відносинам або створює реальну загрозу її настання, за відсутності, як правило, формального порушення правових норм. Таким чином, зловживання правом принципово відрізняється від класичного правопорушення. Якщо останнє передбачає пряме порушення заборонних норм, то у випадку зловживання правом порушення має сутнісний, а не формально-юридичний характер. Суб’єкт використовує право не як міру свободи, поєднану з відповідальністю, а як засіб досягнення неправомірної мети. До основних ознак зловживання правом належать: 1. формальна правомірність поведінки – зловживання здійснюється шляхом реалізації, виконання, дотримання або застосування юридичних норм; 2. умисний характер – зловживання правом завжди є свідомою, цілеспрямованою поведінкою; воно не може виникати з необережності чи некомпетентності; 3. шкідливий результат або реальна загроза його настання – шкода може бути як фактичною, так і потенційною; 4. невідповідність між формою і змістом поведінки – формально законні дії суперечать соціальному призначенню права; 5. використання недосконалості правового регулювання, зокрема його оціночності, прогалин або колізій. Сукупність цих ознак дозволяє відмежувати зловживання правом як самостійне правове явище від інших форм девіантної поведінки. Структурно зловживання правом включає: 1. об’єкт – суспільні відносини, яким завдається шкода; 2. об’єктивну сторону, що проявляється у формально правомірних 3. суб’єктивну сторону, яка характеризується прямим умислом і діях; неправомірною метою; 4. суб’єкта, який наділений відповідним суб’єктивним правом. 356 Вісник Асоціації кримінального права України, 2025, № 2(24) Зловживання правом є похідним від зловживання свободою у широкому соціальному значенні. Свобода, будучи фундаментальною цінністю, одночасно створює потенційну можливість для заподіяння шкоди, якщо вона реалізується без урахування інтересів інших суб’єктів. У межах правової свободи розрізняються дві основні форми зловживання: 1. дотримання позитивного права при порушенні природного – класичне зловживання правом, коли формально законна поведінка суперечить ідеям справедливості; 2. порушення позитивного права при дотриманні природного – так звані псевдозловживання, які фактично не є зловживанням правом у власному розумінні. Це свідчить про те, що для кваліфікації поведінки як зловживання правом вирішальне значення має змістовна оцінка наслідків, а не лише формальна відповідність закону. Механізм зловживання правом розглядається як цілісна система правових і соціальних елементів, взаємодія яких забезпечує перетворення правомірної за формою поведінки на шкідливу за змістом. Він відображає внутрішню логіку «зло-реалізації» права. Головною передумовою механізму зловживання правом є специфічна взаємодія дозвільних і заборонних норм. Зловживання виникає тоді, коли дозвільна норма тлумачиться максимально широко, а заборонні норми – ігноруються або нівелюються на рівні змісту, хоча формально не порушуються. До елементів механізму зловживання правом належать: 1. неправомірна мета; 2. юридичний засіб (суб’єктивне право чи обов’язок); 3. специфічне тлумачення цього засобу; 4. результат у вигляді шкоди або загрози шкоди; 357 Вісник Асоціації кримінального права України, 2025, № 2(24) 5. особа, що зловживає правом. Особливість механізму зловживання правом полягає в тому, що неправомірна мета закладена вже на стадії наміру, але зовні вона маскується легальними юридичними формами. Це істотно ускладнює виявлення та припинення зловживання правом у правозастосовній практиці. Зловживання правом є особливою формою реалізації права, яку можна визначати як «зло-реалізацію». Воно можливе через усі відомі форми реалізації правових норм – використання, виконання, дотримання та застосування. Таким чином, зловживання правом не є зовнішнім щодо права явищем, а виникає всередині самого правового механізму. Отже, зловживання правом слід розглядати як самостійне, складне і внутрішньо суперечливе правове явище, що виникає внаслідок конфлікту між формальною законністю та соціальною справедливістю. Зловживання правом демонструє межі позитивістського розуміння права і підтверджує необхідність поєднання формально-юридичного та змістовного, ціннісного підходів у правовому регулюванні й правозастосуванні. Особливості розуміння зловживання правом у теорії права та у кримінальному праві Загальнотеоретичне розуміння зловживання правом має філософськоправовий та онтологічний характер. Зловживання правом у теорії права розглядається як самостійне соціально-правове явище, що виникає внаслідок діалектичної взаємодії природного і позитивного права, свободи і її меж, формальної законності та матеріальної справедливості. Ключовим для цього підходу є розрив між формою і змістом правореалізації: формально правомірна поведінка набуває антисоціального змісту через суперечність соціальному призначенню права. Натомість у кримінальному праві зловживання правом розглядається в межах кримінально-правової догматики, з опорою на категорії складу кримінального правопорушення: об’єкта, об’єктивної та суб’єктивної сторін, 358 Вісник Асоціації кримінального права України, 2025, № 2(24) суб’єкта. Методологічно це зумовлює звуження поняття зловживання до тих його форм, які є кримінально караними та формалізованими у диспозиціях (...truncated)