Teoretyczne problemy współczesnej historycznej polityki na Ukrainie

res historica 46, 2018 DOI: 10.17951/rh.2018.46.365-381 Леонід Зашкільняк / Leonid Zaszkilniak / Leonid Zashkilnyak (Львівський національний університет ім. Івана Франка Lwowski Narodowy Uniwersytet im. Iwana Franki) https://orcid.org/0000-0003-0018-5095 Теоретичні проблеми сучасної історичної політики в Україні Theoretical Problems of Current Historical Politics in Ukraine Резюме У статті розглянуто теоретичні проблеми сучасної історичної політики в Українi. На початку подано визначення історичної політики як інструменту державної влади для утвердження домінантних інтерпретацій минулого. Далі Автор аналізує теоретичні питання соціальних функцій історичного знання і стверджує, що головною серед них є соціальна ідентифікація членів спільноти, яка прагне відокремитись від інших спільнот. Підкреслено, що історія виступає як «біографія» спільноти чи особи, а історичне знання – як твір ідеологів цієї спільноти. При цьому використано теорію «культурної імпутації» польського історика Войцєха Вжоска. Автор запроваджує також власну концепцію обмеженості історика у розумінні та поясненні минулого з сучасних позицій, оскільки біжучий стан пізнання має можливість спиратися тільки на минулі взірці. Далі охарактеризовано труднощі сучасної української історіографії у формуванні «нормативного» образу України, який би передбачав проекцію суб’єктності сучасної держави у її минуле. Українським історикам доводиться долати численні антиукраїнські міфи і стереотипи, вироблені впродовж століть сусідами України, насамперед Росією і Польщею. В заключній частині статті подано приклади поступової переоцінки українськими істориками усталених і поширених стереотипів, зокрема щодо концепту «великої вітчизняної війни», а також проаналізовано заходи органів влади України щодо історичної політики після т.зв. pеволюції гідності та початку російсько-української війни, зокрема щодо декомунізації і повернення до суспільного історичного дискурсу борців за незалежність України. Ключові слова: історична політика, Україна, соціальні функції історії, українська історіографія, міфи і стереотипи 366 Леонід Зашкільняк Термін «історична політика» є відносно новим як для Європи, так і для України1. Загалом його тлумачать як набір практик, з допомогою яких політичні сили, що утримують владу, використовують адміністративні і фінансові ресурси держави з метою утвердити в суспільстві як домінантні певні визначені інтерпретації історичних подій. Йдеться про використання історії як інструменту формування суспільної свідомості. Критики цієї політики вважають, що її реалізація пов’язана з політизацією історії і особливого прояву набула в посткомуністичних країнах Східної Європи, де гостро постало питання прискореного формування національних ідентичностей, котрі повинні були елімінувати зі свідомості населення елементи «комунізму» і «радянськості». Походження і механізми історичної політики на сьогодні вивчаються багатьма дослідниками2. Використання історії в політико-ідеологічних цілях не є новиною і застосовувалося як серйозний аргумент з незапам’ятних часів у взаєминах між спільнотами, народами, державами. Поле сучасних досліджень історичної політики є дуже широке і складне до охоплення. Якщо взяти найбільш сутнісні речі останньої чверті століття, то вони представляються так: європейська цивілізаційна орієнтація на зближення народів, толерантність, мультикульТермін «історична політика» (Geschichtspolitik) виник у Німеччині під час «битви істориків» 1980–1990-х р. у зв’язку з політикою «морально-політичного повороту» канцлера Г. Коля для окреслення дій, спрямованих на нав’язування суспільству певної версії історії. Потім він поширився у Польщі, набувши негативних конотацій в політиці правих сил країни. В Україні він залишається відносно новим і розглядається в дискурсі індивідуальної і колективної історичної пам’яті. Див.: Г. Касьянов, Історична політика 1990-х – початку ХХІ ст.: Україна і пострадянський простір, „Україна модерна” 2014, 21, s. 135–159. 2 Див.: А. Киридон, Гетеротопії пам’яті: теоретико-методологічні проблеми студій пам’яті, Київ 2016; Историческая политика в XXI веке: Сборник статей, под ред. А.  Миллера, М. Липмана, Москва 2012; нам теж доводилося торкатися цієї теми – L. Zaszkilniak, Polityka tożsamości i pamięci na Ukrainie. Dyskusja, w: Pamięć i pytania o tożsamość. Polska. Ukraina, red. T. Horbowski, P. Kosiewski, Warszawa 2013, s. 42–43, 97–99; Л.  Зашкільняк, Історична пам’ять та історіографія: методологічні аспекти взаємодії, „Національна та історична пам’ять”, Зб. наук. праць, Київ 2012, вип. 2, s. 218–234; idem, Історична пам’ять і соціальні функції історії в сучасному світі, w: Історія – ментальність – ідентичність, вип. ІV: Історична пам’ять українців і поляків у період формування національної свідомості в ХІХ – першій половині ХХ століття: колективна монографія, за ред. Л. Зашкільняка, Й. Пісуліньської, П. Сєрженґи, Львів 2011, s. 21–26; idem, Залежна від політиків. Історична політика держави Україна ніколи не ґрунтувалася на виключно українських підходах, „Український тиждень” 2010, 25–26, s. 40–41; L. Zaszkilniak, Nacjonalizacja historii: państwo i historiografia na współczesnej Ukrainie, w: Studia Interkulturowe Europy Środkowo-Wschodniej, t. 2, Warszawa 2008, s. 31–38. Треба також згадати численні праці Я. Грицака, Г. Касьянова, Л. Нагорної, А. Портнова та інших. 1 Теоретичні проблеми сучасної історичної політики в Україні 367 турність, глобалізацію явно увійшла в суперечність або й конфлікт з націоналізмом із його культом самобутності і окремішності й навіть нетолерантності по відношенню до інших народів і культур. Додатковим елементом вторгнення політики в історію та її інструментального використання стало рішуче зростання ролі інформації та можливостей її поширення («інформаційна революція»), яке відкриває небачені простори маніпуляції свідомістю людей. Історична політика характерна нині практично для всіх країн світу, оскільки уряди і державні установи не можуть стояти осторонь явищ культурної конфліктності, яка особливо загострилась в європейських країнах, котрі проводили курс на мультикультуралізм і міжнаціональну толерантність. Але особливо багатий конфліктний потенціал мають старі «історичні порахунки» між сусідами. Практично немає жодної країни в Європі, яка б не мала «старих» історичних ран зі своїми сусідами. Такі ситуації вже проаналізовано в багатьох виданнях, в тому числі знаній міжнародній праці “Європа та її болісні минувшини” (Автори і упорядники Жорж Мінк і Лора Неймаєр і Паскаль Баннар, 2009)3. А самі історичні проблеми вже стали об’єктом серйозного втручання міжнародних організацій, таких як ЮНЕСКО, Європарламент, найрізноманітніші міжнародні і двосторонні комісії з шкільних підручників, свят тощо. У фаховому середовищі істориків історична політика сприймається здебільшого критично. І автор цих заміток не раз критично висловлювався на адресу історичної політики в сучасній Україні, в тому числі й тої, яку проводив Український інститут національної пам’яті. (...truncated)