THE POLISH-UKRAINIAN RECONCILIATION ATTEMPTS ON THE 60TH ANNIVERSARY OF THE VOLHYNIAN MASS MURDERS OF 1943

Науковий вісник Ужгородського університету, серія «Історія», вип. 1 (46), 2022 УДК: 94:343.61(477.82)"1943"]:[821.161.2+821.162.1]-92"20" DOI: https://doi.org/10.24144/2523-4498.1(46).2022.257490 СПРОБИ ПОЛЬСЬКО-УКРАЇНСЬКОГО ПРИМИРЕННЯ В 60-ТІ РОКОВИНИ МАСОВИХ ВБИВСТВ 1943 Р. НА ВОЛИНІ Тетяна Банах аспірантка кафедри історії, Український католицький університет, Львів E-mail: ResearcherID: AAV-6078-2020 https://orcid.org/0000-0003-2759-4200 У статті розглядаються польсько-українські публічні дискусії про масові вбивства 1943 р. на Волині, що активно тривали з лютого по липень 2003 р., а також спільне відзначення 60-х роковин цих вбивств, яке відбулося 11 липня у селі Павлівка Волинської області. Аналіз здійснюється з перспективи концепції примирення. Головне питання полягає в тому, на скільки це примирення було успішним. Джерельною базою статті є польська та українська преса, опубліковані офіційні заяви, листи та звернення різних груп і тексти окремих діячів, а також п’ять неопублікованих інтерв’ю, взяті авторкою у січні – червні 2019 р. Методологічною рамкою для дослідження є теорія політики пам’яті Яна Кубіка та Майкла Бернгардта, яка застосовується для класифікації мнемонічних акторів, які брали участь в дискусіях, та аналізу різних пам’ятей про масові вбивства на Волині в Польщі та в Україні. У статті наголошується на важливості того, що дискусія та спільне вшанування жертв відбулися. Вже сам цей факт можна вважати успіхом. В дискусії взяли участь провідні політики та інтелектуали, зокрема в Україні, і це обговорення перейшло із дискусії у вузьких заанґажованих колах у публічну сферу. Важливою була роль інтелектуалів з обох сторін, які зайняли плюралістичну позицію. Вони намагалися переосмислити минуле передусім своєї країни та відповідальність представників своєї національності в польсько-українському конфлікті, хоч це іноді вдавалося складно. Заклики до примирення мали духовний вимір і до нього, хоч ще досить обережно, долучилася церква. Акція у Павлівці відбулася головним чином завдяки застосуванню владних ресурсів. Їй бракувало більшої відкритості та залучення громадськості з українського боку. Однак навіть у такому вигляді вона могла сприяти подоланню конфлікту пам’ятей у випадку більшого плюралізму в обох країнах в наступні роки. Ключові слова: Польща, Україна, Волинь, примирення, Павлівка. Постановка проблеми. Примирення щодо конфліктів минулого стало основою відносин між країнами Західної Європи після Другої світової війни. Натомість у Центрально-Східній Європі на міждержавному рівні воно розпочалося лише після падіння комунізму і проходить складніший шлях. Масові вбивства польського населення на Волині у 1943 р., як і польсько-український конфлікт під час та після Другої світової війни загалом, практично замовчувалися в комуністичний період. Окремі згадки в історіографії та публіцистиці були, як правило, малоінформативними. Ці події залишалися, головним чином, у пам’яті родин жертв. Тема масових вбивств на Волині поступово почала з’являтися в публічному просторі, спершу в Польщі, а потім і в Україні, з початку 1990-х рр. Головними ініціаторами порушення цієї проблеми були польські кресові та ветеранські середовища, які репрезентували жертв. Протягом 1990-х – початку 2000-х рр. відбулися спільні семінари польських та українських істориків щодо польськоукраїнських стосунків під час Другої світової війни, у 1995 р. на шпальтах польської «Gazety Wyborczej» відбулася дискусія, присвячена безпосередньо волинській проблемі [Банах, 2021, с. 65–72]. У 2000 р. була опублікована двотомна книга Владислава та Еви Сємашків „Ludobójstwo dokonane przez nacjonalistów ukraińskich na ludności polskiej Wołynia...” [Siemaszko W., Siemaszko E., 2000], написана на основі спогадів польських свідків, які збирали ветеранські та кресові середовища ще з кінця 1980-х рр. Хоча її автори не були професійними істориками, ця книга викликала широкий розголос та гострі дискусії. У 2003 р. тема «Волині» була вже добре відомою в зацікавлених колах. Кресові та ветеранські середовища Польщі, які репрезентували жертв і в цих дискусіях про історичну пам’ять відігравали роль «Мнемонічних воїнів»1 , вимагали, передусім від польської влади, щоб їхня «правда» була почутою, невинні жертви належно вшановані, а винуватці, з їхнього погляду ОУН і УПА, засуджені. Про волинські події вже було достатньо відомо, завершились семінари істориків, Україна, попри корупційні скандали та політичні конфлікти, була відносно стабільною незалежною державою, тому вагомих причин, щоб не порушувати це питання на міждержавному рівні, більше не було [Мотика, 2009, с. 128]. Аналіз останніх досліджень і публікацій. Публічні дискусії про відзначення 60-х роковин масових вбивств на Волині значною мірою висвітлені в українській та польській історіографії [Каліщук, 2013, с. 259–307; Касьянов, 2018, с. 329–336; Berdychowska, 2003, s. 65–104; Motyka, 2016, s. 210– 219]. Дослідники в основному описали перебіг дискусій та позиції головних їх учасників. Проте більш детального аналізу потребують мотиви формування тих чи інших позицій та взагалі участі в дискусії різних За класифікацією мнемонічних акторів Яна Кубіка та Майкла Бернгардта [Kubik, Bernhardt, 2014, p. 12–15] «мнемонічні воїни» визнають свою візію минулого єдино правильною та не приймають інших. 1 69 Науковий вісник Ужгородського університету, серія «Історія», вип. 1 (46), 2022 мнемонічних акторів. Як рамку для класифікації акторів і аналізу формування різних пам’ятей про масові вбивства на Волині використовую теорію політики пам’яті Яна Кубіка та Майкла Бернгардта [Bernhardt, Kubik, 2014]. Автори створили цю теорію для пояснення політики пам’яті про перехід від комунізму в окремо взятих країнах. Вони виділили чотири типи мнемонічних акторів («воїни», «плюралісти», «відмовники» та «проспективники» («prospectives») – останні спрямовані у майбутнє). В залежності від взаємодії цих акторів формуються різні типи режимів пам’яті. Я ж спробую застосувати цю теорію для аналізу дискусій про пам’ять між двома країнами. Метою цієї статті є описати спроби примирення, які здійснювали у 2003 р. з одного боку, інтелектуали та Церква, а з іншого – державні влади України та Польщи; проаналізувати, якою мірою ці спроби були успішними. Виклад основного матеріалу дослідження. У листопаді 2002 р. в «Gazecie Wyborczej» з’явилася інформація про те, що Україна дала попередню згоду на відкриття пам’ятника полякам, які загинули на Волині у 1943 р. від рук українців. Про це поінформував голова бюро національної безпеки Польщі Марек Сівєц, який очолював організацію підготовки до відзначення роковин «Волині» [Upamiętnić Wołyń, 2002]. З середини лютого 2003 р. в Польщі та Україні розпочалися активні публічні дискусії про спільне відзначення роковин «Волині», а також про інтерпретації цих подій. Ці дискусії велися як на державному рівні із залученням різних зацікавлених сторін, так і між інтелектуалами, які займали позицію діалогу, із залученням Католицької церкви. Якщо у Польщі, попри дещо різ (...truncated)