У ЗОНІ НАПРУЖЕНИХ СТОСУНКІВ МІЖ ІСТОРІЄЮ ТА ПАМ’ЯТТЮ : РОМАН КРІСТИ ВОЛЬФ «МІСТО АНГЕЛІВ АБО ПЛАЩ ДОКТОРА ФРОЙДА»

УДК 821.112.2:92(430) Маценка С. П. У ЗОНІ НАПРУЖЕНИХ СТОСУНКІВ МІЖ ІСТОРІЄЮ ТА ПАМ’ЯТТЮ : РОМАН КРІСТИ ВОЛЬФ «МІСТО АНГЕЛІВ АБО ПЛАЩ ДОКТОРА ФРОЙДА» У статті представлено новий роман відомої німецької письменниці К. Вольф «Місто ангелів або плащ доктора Фройда» (Ch. Wolf «Stadt der Engel oder The Overcoat of Dr. Freud») (2010) як свого роду квінтесенцію творчості авторки. Автобіографія в романній формі пропонує низку проблем, над якими постійно роздумує К. Вольф, однак у надзвичайно самоіронічній й відвертій оповідній манері. Відтак відзначено загострення напружених стосунків історії та пам’яті, яке засвідчує твір, викликане втратами, розчаруваннями та відповідальністю, аж до самозахисту через відкриту сповідь. Ключові слова: Кріста Вольф, пам’ять, історія, об’єднання Німеччини, акти штазі. В статье представлен новый роман известной немецкой писательницы К. Вольф «Город ангелов или плащ доктора Фрейда» (2010) как своего рода квинтэссенция творчества автора. Автобиография в романной форме предлагает ряд проблем, над которыми постоянно размышляет К. Вольф, но в очень самоироничной и откровенной манере. Поэтому отмечено обострение отношений истории и памяти, о котором свидетельствует произведение, вызванное потерями, разочарованиями и ответственностью, вплоть до самозащиты через открытую исповедь. Ключевые слова: Криста Вольф, память, история, объединение Германии, акты штази. The paper considers a new novel by the eminent German writer Ch. Wolf titled Stadt der Engel oder The Overcoat of Dr. Freud (2010) as a specific quintessence of the author’s oeuvre. The autobiography narrated in the form of the novel suggests a number of problems, which Ch. Wolf contemplates, and does it in an extremely self-ironic and openly narrative manner. However, it is noted that intense relations between history and memory as they are exposed in the novel, come from losses, disappointments and the responsibility that reach as far as self-defense through open confession. Key words: Christa Wolf, memory, history, unification of Germany. У критичному обговоренні нової книги видатної німецької письменниці Крісти Вольф «Місто ангелів або плащ доктора Фройда» («Stadt der Engel oder The Overcoat of Dr. Freud», 2010) заголовними словами стали «пам’ять про НДР», «скандал у пресі навколо співпраці із службою державної безпеки НДР», «життя як приклад або екземпляр», «ключовий твір», «підсумовування або віднайдений час». У характерній для авторки художній манері йдеться про її життя, тісно пов’язане із вирішальними моментами німецької історії. Примітно, що комплекс тем, проблем та мотивів, над яким тривалий час інтенсивно розмірковує Кріста Вольф, у вигляді складного оповідного плетива ще раз представлений у новому романі: історія та пам’ять про неї, втрачена батьківщина, подорож як стрижень пригадування, катастрофічність сучасності як наслідок незасвоєних уроків минулого, пошуки самоідентичності та ставлення до незнання себе самої, сторонність у власній країні, жіноче тіло як місце інсценування суспільного насильства та влади, робота над міфом, суб’єктивна автентичність. Тут також наявні традиційні для письменниці розмірковування про роботу над текстом та принципами художньої творчості. Все це посилює враження вагомості твору «Місто ангелів або плащ 65 Наукові праці. Випуск 122. Том 135 виходять певні нитки» [4, с. 28]. Й інші поетологічні принципи проголошує письменниця у своєму романі, серед яких концептуально важливим є: думати, писати, вижити. «Поміж тим минув час..., що залишається одним із найзагадковіших із відомих мені процесів, які з віком я розумію все менше. Те, що мисленнєвий промінь, оглядаючись назад і зазираючи в мабутнє, може пронизувати часові пласти, видається мені дивом, й розповідь бере участь у цьому диві, бо інакше, без благодійної здатності розповіді, ми б не вижили й не могли б вижити» [9, с. 13]. Згідно концепції суб’єктивної автентичності, переслідуючи ідею максимально правдивого висловлювання, К. Вольф розуміє творчість як «просування до тієї межі, навколо якої тягнеться найбільш внутрішня таємниця, порушення якої означало б саморуйнування, але це також спроба визнати межу лише за справді найбільш внутрішньою таємницею, а інші частково з нею пов’язані «таємниці», які оточують це ядро, й які часто є лише неприємностями, помилками, в яких важко зізнатися, поступово звільнити від вердикту невимовних, тобто здійснити не саморуйнування, а самозвільнення. Не боятися неминучого болю» [9, с. 271-272]. У зв’язку із цим письменниця знову говорить про естетику опору, про яку вже йшлося в автобіографічній книзі «Одного дня щорічно» («Ein Tag im Jahr», 2003): «Писання цього разу просувається вперед у мікроскопічних дозах, супроти опору, який ухиляється від мене, як тільки я хочу його назвати» [9, с. 107]. До того ж К. Вольф розвинула певні захисні техніки проти «саморуйнівного самоспівчуття», до яких у романі належить озвучена у другій частині заголовка метафора «плащ доктора Фройда»: «The overcoat of Dr. Freud, кажу я. Плащ, ну, знаєш, який тебе гріє, але також ховає, й який слід вивернути зсередини назовні. Тим самим внутрішнє стане зримим» [9, с. 260]. Та якщо у письменниці виникає відчуття, що робота досягла свого кінця, бо не вдається подолати перешкоду недоторканості певної проблеми, а тоді писання не матиме жодного сенсу, з’являється бажання зловжити плащем доктора Фройда, щоб «покрити вразливі місця» [9, с. 192]. Згадана метафора також асоціюється із парадоксальним образом болісного самоопитування. Важливу роль у романі відіграє техніка пригадування, цього разу представлена у вигляді безперервного обертання магнітофонної плівки («Стрічка спогадів і далі крутиться у моїй голові» [9, с. 161]). «А якщо вся моя заклопотаність, яка має бути страшенно схожою до старанності, є нічим іншим, як спробою змусити магнітофонну плівку в моїй голові замовкнути. Та я ще не можу знати, які мілини в мені при цьому мають бути зорені або навпаки прикриті», – розмірковує К. Вольф [9, с. 42]. Усе це характеризує «Місто ангелів» як надзвичайно відверту книгу, в якій письменниця у формі відкритої сповіді або аналізу обтяженої свідомості не лише висловлює свою позицію щодо наболілих для неї проблем, але й демонструє механізм наближення, осмислення, оприлюднення й подаль- доктора Фройда» як свого роду квінтесенції творчого доробку К. Вольф. Після об’єднання Німеччини, яке у політичному, соціальному та особистому планах виявилося справжнім випробовуванням для письменниці, не бажаючи «й далі бути втягнутою у цю деструктивність» [5, c. 420], у 1992 р. вона як стипендіатка каліфорнійського Ґетті-центру для історії мистецтв та гуманітарних наук на дев’ять місяців вирушила у Санта-Моніку. Цю поїздку сама К. Вольф назвала свого роду еміграцією й саме там вона найсильніше відчула, що таке бути чужим. Цей досвід став основоположним для опублікованого пізніше роману «Медея. Голоси» («Medea. Stimmen», 1996), для якого авторка збирала тоді матеріал й робила перші записи. Всі події, знайомства, переживання, вр (...truncated)