КОНЦЕПТУАЛЬНІ ПІДХОДИ ДО ОРГАНІЗАЦІЇ УПРАВЛІННЯ ТУРИСТИЧНИМ БІЗНЕСОМ В УКРАЇНІ

Рекреаційна географія і туризм Наукові записки. №2. 2017. РЕКРЕАЦІЙНА ГЕОГРАФІЯ І ТУРИЗМ УДК 911.3:338.242 Ярослав МАРИНЯК КОНЦЕПТУАЛЬНІ ПІДХОДИ ДО ОРГАНІЗАЦІЇ УПРАВЛІННЯ ТУРИСТИЧНИМ БІЗНЕСОМ В УКРАЇНІ У статті розкрито існуючі моделі державного регулювання розвитку туристичної діяльності. Подано результати компаративного аналізу, а саме характеристика моделей та країни поширення, застосування основних моделей державного регулювання туристичної діяльності у світі з можливістю застосування їх в Україні. Розглянуто проблеми становлення туристичної політики в країні. З’ясовано основні хронологічні етапи реформування органів державного управління туризмом в Україні 1989 – 2017 роки. Розкрито основні концептуальні підходи до формування стратегії доцільності застосування європейської моделі державного регулювання розвитку туристичної галузі в Україні. Ключові слова: регулювання туризмом, туристична політика, органи управління туризмом, моделі управління туризмом, європейська модель. Постановка проблеми. Туризм є у багатьох країнах основним джерелом надходжень до державного бюджету. Водночас він є специфічним об’єктом державного регулювання. Мультиплікаційний ефект впливу туризму на основні галузі економіки проходить шляхом покращення стану туристичних дестинацій. Все це сприяє обранню ефективної моделі управління туризмом. Дослідження і публікації. В основу наукової публікації використано праці багатьох дослідників, які вивчали питання державного регулювання туристичною діяльністю у різних країнах світу [1-25]. Однак, незважаючи на праці вчених, недостатньо розкритими є питання вибору ефективної моделі державного регулювання розвитку туристичної діяльності в Україні. Формування цілей статті. У роботі ставляться такі основні завдання: а) з’ясувати основні складові туристичної діяльності в Україні; б) розглянути існуючі моделі державного регулювання туристичної діяльності у різних країнах світу; б) обґрунтувати створення ефективного органу управління – національної туристичної адміністрації. Виклад основного матеріалу. Туристична політика – це система методів та заходів соціально-економічного, правового, зовнішньополітичного, культурного та іншого характеру, яке здійснюється парламентами, урядами, державними і приватними організаціями, асоціаціями та установами з метою створення умов для розвитку туристичної індустрії, раціонального використання туристичних ресурсів, підвищення ефективності функціонування системи туризму [8,10]. Туристична політика формується і реалізується на різних рівнях: державному, регіональному, окремого підприємства. Туристична політика держави носить всі характерні риси його загальної політики. Однак є і специфічні чинники, під впливом яких туристична політика формується. До них відносяться: - природні умови країни, що впливають на туристичну політику в залежності від їх наявності або відсутності, раціонального або нераціонального використання для цілей туризму; - транспортні умови, що визначають доступність до об'єктів туристичної зацікавленості; соціальні, економічні і правові умови розвитку туризму. Туристична політика держави поєднує внутрішні умови, а також складну систему конкурентних відношень із іншими державами, а також із світовими регіонами, що формують міжнародний туристичний ринок. Мету туристичної політики визначають і пов'язують із конкретними економічними та історичними умовами розвитку країни, а також зрілістю самої туристичної індустрії. Головні цілі залежать теж від ступеня розвитку сфери туризму [2,8]. У більшості країн, які прагнуть до розвитку туристичного ринку, цілі формуються так: - ефективне використання наявного туристичного потенціалу; покращення інфраструктури об'єктів туристичної індустрії; гармонізація розвитку туризму із врахуванням особливостей природних умов; підвищення надійності і рентабельності мережі туристичних транспортних парків; підвищення відсотку зайнятих місць; - збільшення рентабельності функціонування підприємств туристичної індустрії у "мертві" сезони; - збільшення оптимального співвідношення між цінами і результатами; притягнення клієнтури шляхом надання різноманітних товарів та послуг; постійна адаптація пропозицій до змін смаків споживачів; заохочення співробітництва між організаціями, що займаються 68 Рекреаційна географія і туризм туризмом; інтенсивний та дієвий розвиток сфери реклами. У практичній діяльності країна може орієнтуватися як на окремі цілі, так і на їх сукупності. На основі державної туристичної політики місцеві органи влади формують локальні цілі. На рівні туристичного підприємства метою туристичної політики є орієнтація на забезпечення задоволення потреб туристів, збільшення доходів та прибутку від надання туристичних послуг, оптимізацію якості туристичного обслуговування, освоєння нових ринків та ін. Реалізація цілей туристичної політики вимагає координації (вертикальної та горизонтальної) діяльності різних інституційних одиниць, інтегрованих у систему туризму. Під час формування і реалізації туристичної політики держава виконує ряд функцій, а саме: координацію; планування; регулювання; маркетинг національного туристичного продукту; стимулювання; соціальний туризм; захист інтересів. Координація залежить від того, наскільки держава здатна скоординувати і збалансувати інтереси всіх суб'єктів системи туризму, до складу якої входять різні види діяльності. Це означає, що необхідно поєднувати інтереси держави та підприємницьких структур, що входять до переліку причин і виводять цю функцію на перший план. Планування направлене на відображення економічних, соціальних та інших цілей, досягнення яких держава ставить за основу цього процесу, у результаті якого відображається переважання визначних інтересів і цінностей над іншими. Ця функція конкретно визначається шляхом планування програм розвитку туризму (національних, обласних, регіональних, місцевих). Основною метою державного регулювання туризму є: - забезпечення прав громадян на відпочинок, свободу переміщення та інших прав удосконалення подорожей; - охорона довкілля; - створення умов для діяльності, направленої на виховання, освіту й оздоровлення туристів; - розвиток туристичної індустрії, створення нових робочих місць, збільшення доходів держави від її громадян, розвиток міжнародних контактів, збереження об'єктів туристичного інтересу, раціональне використання туристичних ресурсів. Державне регулювання туризму здійс- Наукові записки. №2. 2017. нюється, як правило, шляхом створення відповідної законодавчої і нормативно правової бази, які забезпечують ефективне функціонування туристичного ринку, доступ до ресурсів та їх використання із туристичною метою, дотримування та захист прав й інтересів суб'єктів системи туризму й туристів, установлення правил в'їзду, виїзду і перебування на території країни із врахуванням інтересів розвитку туризму. Відношення у системі туризму регулюються нормами як загального, так і спеціального законодавства. В Україні створенні законодавчі акти, які чітко визначають і системно регулюють туристичну діял (...truncated)