ПОШУК ПРОДУКТИВНОГО ВИРІШЕННЯ ПРОБЛЕМИ САМООСВІТНЬОЇ ДІЯЛЬНОСТІ МАЙБУТНІХ ОРГАНІЗАТОРІВ ДІЛОВОДСТВА

Збірник наукових праць. Частина 2, 2013 УДК 378 Світлана Капран, молодший науковий співробітник лабораторії управління професійно-технічною освітою Інституту професійно-технічної освіти НАПН України ПОШУК ПРОДУКТИВНОГО ВИРІШЕННЯ ПРОБЛЕМИ САМООСВІТНЬОЇ ДІЯЛЬНОСТІ МАЙБУТНІХ ОРГАНІЗАТОРІВ ДІЛОВОДСТВА У статті проаналізовано проблему самоосвітньої діяльності суб’єктів учіння у педагогічній літературі та охарактеризовано найбільш прийнятні види, форми та методи самостійної роботи майбутніх організаторів діловодства у вищих навчальних закладах І–ІІ рівнів акредитації. Ключові слова: самоосвітня діяльність, самоосвіта, самостійна робота. В статье проанализирована проблема самообразовательной деятельности субъектов обучения в педагогической литературе и охарактеризованы наиболее приемлемые виды, формы и методы самостоятельной работы будущих организаторов делопроизводства в высших учебных заведениях І–ІІ уровней аккредитации. Ключевые слова: самообразовательная деятельность, самообразование, самостоятельная работа. The article analyzes the problem of self-educational activity of the subjects of study in pedagogical literature. The article characterizes the most acceptable kinds, forms and methods of unassisted work of future organizers of office work in higher educational institutions of І–ІІ levels of accreditation. Key words: self-educational activity, self-education, unassisted work. Сучасні інноваційні процеси в галузі освіти актуалізують значення самоосвітньої діяльності студентів як невід’ємної складової професійної підготовки майбутніх фахівців. У законах України «Про освіту», «Про вищу освіту», Національній доктрині розвитку освіти, Положенні про організацію навчального процесу у вищих навчальних закладах, Національній стратегії розвитку освіти в Україні на 2012–2021 рр., інших законодавчих актах і нормативних документах Міністерства освіти і науки обґрунтовано необхідність формування самостійності майбутнього спеціаліста. Збірник наукових праць. Частина 2, 2013 Професійна підготовка майбутніх організаторів діловодства у вищих навчальних закладах І–ІІ рівнів акредитації в контексті євроінтеграційних процесів має зводитися не лише до набуття ними системи знань і навичок, а й до усвідомлення потреби вдосконалювати свій фаховий рівень протягом життя. У вітчизняній педагогічній науці і практиці спостерігається пожвавлений інтерес до проблеми організації та навчально-методичного забезпечення самоосвітньої діяльності студентів і пов’язана з нею значна кількість емпіричних досліджень. Проблеми сучасної філософії вищої школи вивчали І. Зязюн, В. Кремень та ін.; проблеми неперервної професійної освіти та методики навчання у вищій школі – А. Алексюк, С. Гончаренко, М. Лещенко та ін.; особистісно орієнтований підхід до фахової підготовки – Г. Балл, В. Рибалка та ін., інформаційно-методичне забезпечення навчального процесу – В. Козаков, В. Шатуновський та ін.; сутність, структуру та зміст самоосвіти – О. Кочетов, П. Пшебильський, Є. Тонконога, Я. Турбовський; психологічні основи самоосвіти (мотиви, готовність) – О. Арет, В. Буряк, А. Громцева, Ю. Кулюткин, Н. Половникова, Л. Рувінський, П. Сухобська, А. Усова; питання професійної самоосвіти – М. Заборщикова, Б. Зязін, Д. Казиханова, І. Наумченко; проблеми теорії і практики щодо організації самостійної роботи в середній і вищій школі – А. Алексюк, Ю. Палкін, В. Козаков, П. Підкасистий, М. Солдатенко, Г. Сеітова та ін.; проблеми теорії і практики самостійної пізнавальної діяльності як структурний елемент процесу навчання – М. Солдатенко, П. Підкасистий та ін.; проблему активізації самостійної роботи – С. Гончаренко, Н. Ничкало, С. Сисоєва та ін.; сутність і структуру самостійної роботи – Б. Єсипов, Г. Гнітецька та ін. Метою статті є пошук продуктивного вирішення проблеми самоосвітньої діяльності майбутніх організаторів діловодства у вищих навчальних закладах І–ІІ рівнів акредитації в процесі викладання дисциплін професійної підготовки. Мета дослідження конкретизується у таких завданнях: – проаналізувати проблему самоосвітньої діяльності суб’єктів учіння у педагогічній літературі; – охарактеризувати найбільш прийнятні види, форми та методи самостійної роботи майбутніх організаторів діловодства у процесі викладання дисциплін професійної підготовки. Питання, пов’язані із самоосвітньою діяльністю, хвилювали багатьох учених, мислителів, педагогів від часу виникнення педагогіки як науки. Чеський мислитель і педагог, автор «Великої дидактики» Ян Амос Коменський у своїх працях розробив організаційно-практичні аспекти залучення особистості до самопізнання. Предметом теоретичного обґрунтування є процес викладання, тобто діяльність викладача. Цей напрям розвивається впродовж багатьох століть та продовжує Збірник наукових праць. Частина 2, 2013 досліджуватися сучасною педагогічною наукою. «Альфою та омегою нашої дидактики нехай буде пошук і відкриття способу, за якого б учителі менше навчали, а учні більше б училися» [7, с. 243], – так аргументував принцип самостійності Ян Амос Коменський, який увів у світову методику золоте правило наочності: «все через самостійне спостереження» [7, с. 384]. Німецький філософ та психолог І. Герберт закликав не нести дітям «готових» знань, а пробуджувати в них нестримну жагу вчитися [2, с. 15–21, 59–71]. Своє бачення викладача сформулював ще один німецький педагог-демократ, автор дидактики розвиваючого навчання, орієнтованого на активність і самостійність учнів, А. Дістерверг: «…поганий учитель подає істину, хороший – вчить її знаходити» [4, с. 236]. Також він зазначав, що «…розвиток та освіта жодній людині не можуть бути дані чи повідомлені. Всякий мусить досягати цього своєю діяльністю. Те, що людина набула не шляхом своєї самостійності – не її» [5, с. 178–180, 237]. Видатний педагог К. Ушинський призначення викладача вбачав у керівництві самостійною роботою на засадах формування внутрішньої мотивації, застосування наочності, сократичного й евристичного методів [6, с. 286, 288]. «Треба постійно пам’ятати, що слід передавати учневі не тільки ті чи інші знання, а й розвивати в ньому бажання і здатність самостійно, без учителя, здобувати нові знання. Ця здатність … повинна залишатися з учнем і тоді, коли вчитель його залишить, і дати засіб добувати корисні знання не лише з книг, а й з предметів навколо нього, із життєвих подій, з історії власної душі. Маючи таку розумову силу… людина буде вчитися все життя» [9, с. 374]. Порушена проблема відображена і в працях українських педагогів, науковців, філософів, таких, як: Г. Сковорода, Х. Алчевська, О. Духнович, Я. Чепіга, С. Русова, С. Шацький, В. Сухомлинський та інші. У своїх судженнях вони зазначали, що «самоосвіта» – це розвиток мислення, який здійснюється якісно тільки в процесі постійного вдосконалення особистості. Зокрема, мандрівний філософ Г. Сковорода відзначав: «...якщо хочеш виміряти небо, землю та море, починай з виміру себе», адже «…самопізнання духовно перевтілює людину із раба своїх звичок та пристрастей у «справжню», «духовну» людину. Ті ж з на (...truncated)