Icelandic Western Genre

Вісник ДАКККіМ 1’2013 Ф і л о с о ф і я УДК 293.11: 791.43 Олександр В’ячеславович Голозубов, доктор філософських наук, професор Національного технічного університету "Харківський політехнічний інститут" © ЖАНР ІСЛАНДСЬКОГО ВЕСТЕРНУ У статті проаналізована кінематографічна версія епічного наративу ісландських саг, репрезентована в жанрі т.зв. "тріскового вестерну". Фільми Графна Гуннлаугссона та інших скандинавських режисерів представлені в контексті культурного розвитку західного світу. Ключові слова: вестерн, Гуннлаугссон, вікінг, герой, неомедієвізм. The article analyzes the cinematic version of the epic narrative of the Icelandic sagas, which is presented in the genre of so-called "Cod westerns". Movies directed by Hrafn Gunnlaugsson and other Scandinavian filmmakers have been put into the context of the Western world’s cultural development. Keywords: western, Gunnlaugsson, Viking, hero, New Medievalism. Як відомо, вестерн – жанр, що виник спочатку в літературі, але набув найбільшої популярності в кінематографі. Як це властиво масовій культурі в цілому, в більшості випадків вестерни мають свої жанрові атрибути: для них характерні певне місце дії, настільки ж певне коло дійових осіб, сюжетні штампи, різні атрибути ковбойського способу життя. Герої вестернів – часто одинаки, не прив'язані до конкретного соціального оточення або місцевості, нерідко ризикують життям заради захисту власної гідності, своєрідного кодексу честі чи слабких, сиріт і вдів, нагадуючи в цьому відношенні християнських лицарів середньовіччя. Ось тільки їх відносини з християнством набагато складніші. Існують різні жанрові різновиди кіновестерну: спагеті-вестерни (італійські вестерни), перш за все фільми Серджіо Леоне; істерни (в першу чергу фільми з Гойко Митичем кіностудії DEFA); т. зв. "червоні вестерни", зняті в Радянському Союзі та інших країнах блоку ("Пригоди невловимих месників", фільми про басмачів та ін.); сучасні вестерни ("Одного разу в Америці", реж. Р. Родрігес, 2003 та ін.); бойовикивестерни Джона Ву; тайські вестерни ("Сльози чорного тигра", реж. Вісіт Сасанат’єнг, 2000); індійський варіант вестернів – каррівестерни; нарешті, пародійні ("Монті Пайтона") та фантастичні версії. У Японії аналог – самурайський бойовик, дзідайгекі. Не оціненою і не дослідженою проблемою для вітчизняної гуманітарної науки залишається феномен ісландського вестерну в ситуації, коли значно зріс інтерес до цієї північної країни, її мови, культури та історії. Якщо в американській літературі кіноверсія вестерну стала безпосереднім продовженням літературного напряму (до тих, хто започаткував цю традицію, крім Ф. Купера та М. Ріда, з їх пригодницькими романами, можна віднести Оуена Уістера ("Віргінець", 1902), Енді Адамса, в 1950-ті роки Джека Шефера, Лі Лейтона) і трансформація ця відбувалася в межах десятків років, то в Ісландії літературна епічна традиція, яка стала джерелом сюжетів для тих кінотворів, про які мова піде далі, відстає від екранізації на сотні років. Проте ісландська культура, як і місцева природа, змінилася за цей час значно менше, зберігши органічний зв'язок з епічною традицією едичної літератури та саг. Ще в 1990 р. кінокритик Д. Вільямс в своєму огляді "середньовічних" фільмів, тобто створених на середньовічну тематику, нарікав на відсутність екранізацій англосаксонського епосу "Беовульф" та скандинавських саг [2, 3]. Проте невдовзі відбувся такий собі вибух саме таких фільмів, знятих переважно західними режисерами ("Наймолодший вікінг", 1989, реж. Кнут Йор-фалд і Ларс Касмуссен; "Камінь вікінгів", 1991, реж. У. Керолл; "Саги про вікінгів", 1995, реж. М. Чепман; "Тринадцятий воїн", 1999, реж. Дж. Мактирнан, М. Крайтон; "Вікінги", 2008, реж. Х. МакКейн та ін.). Ми вважаємо, що цей феномен став однією зі складових визначного явища постмодерної культури, відомого як неомедієвізм з його середньовічним колоритом, героями та таємницями. В той же час з’явилася низка фільмів, випущених Ісландією та іншими скандинавськими країнами, які власне і є тим регіоном, де сформувався центр культури і цивілізації вікінгів. Ісландське кіно дало народження новому різновиду жанру, що отримав назву Cod western [букв. трісковий вестерн]. Маються на увазі насамперед фільми ісландського режисера Графна Ґуннлауґссона (нар. 1948), які, за визначенням кінокритика Б. Соренсена, "засновані на матеріалі з північних саг вікінгів, але залучають і спадщину Акіри Куросави і Серджіо Леоне" [6, 341]. Соренсен визначає тип героя, який постає перед нами в цих фільмах як антиромантичний, такий, що залишає осторонь романтику голлівудських © Голозубов О. В., 2013 3 Філософія Голозубов О. В. кіно-хітів про вікінгів, проте нагадує деяких персонажів названих вище режисерів. Ми хотіли б, по-перше, репрезентувати жанр "тріскового вестерну" для українського читача; по-друге, поділитися власними враженнями з цього приводу і, нарешті, розглянути ісландський вестерн в дещо іншому контексті, а саме як культурний феномен, специфіка якого визначена ситуацією постмодерну, а також таким явищем, яке є важливою складовою цієї ситуації – неомедієвізмом, або "новим середньовіччям". Крім того, ми вважаємо за доречне додати до аналізу кінострічок Ґуннлауґссона деякі інші фільми, близькі до зазначеного жанру. Вже перший фільм Графна Гуннлаугссона з циклу про вікінгів "Політ ворона" (1984) з самого початку налаштовує глядача на те, що романтизації вікінгів від режисера очікувати не варто. Загадковий Гість, колись хлопчик, приречений на смерть за наказом побратимів Тора і Еріка як свідок загибелі власного батька, але помилуваний одним з вікінгів, провокує зростаюче недовіру між Тором та Еріком, а потім, вміло маніпулюючи ними обома, поступово знищує всіх, хто причетний до загибелі його батька і з чиєї вини йому самому загрожувала смерть, а попутно і тих, хто є простою пішаком у його грі. Після того як люди Тора вбивають майже всіх чоловіків у таборі Еріка і самого Еріка, Тор ховає побратима відповідно до законів вікінгів у власній гробниці. Тим часом його рідний брат намагається стати головою клану. Після того як Гість викрадає коня, якого Тор збирається принести в жертву, вікінг, який фанатично вірив у те, що йому мовить ідол Одіна (як думає Тор), готовий принести в жертву власного сина від полоненої ірландки, сестри Гостя, говорячи при цьому: "Якщо відкриєш очі (під час жертвопринесення), не станеш ні героєм, ні вікінгом". Та в страху за життя сина видає брата. Гостя катують, але сестра допомагає йому втекти, після чого він ховається в гробниці Еріка. На цей раз Тор лише імітує жертвоприношення сина, і його дружина розкриває місцезнаходження Гостя. Але той убиває брата Тора, а потім самого Тора. Дружина, тепер уже вдова Тора, говорить про сина: "Він уже дорослий і бачив достатньо", та ж фраза, яка на початку фільму була сказана щодо майбутнього Гостя. Гість же нагадує сестрі, яка стала наложницею Тора, слова, сказані їхнім батьком, які відсилають нас також до найважливішого постулату християнства: "Лагідність переможе грубу силу". Гість не т (...truncated)