Musical text and workIN the context semiotic analysis

Філософія Філософія Голозубов О. В. епічній, фольклорній традиції, відсутній і тісний зв'язок з літературними взірцями жанру. Слід зазначити, що той же Форд ставить під сумнів виправданість сформованого жанром архетипу героя і виявляє певні внутрішні протиріччя і непослідовність в його характері. У стрічці "Людина, яка застрелила Ліберті Веланса" (1962) фактично відбувається продавання з Диким Заходом як таким собі архетиповим середовищем відчайдушних відлюдників. Проте пізніше голлівудські режисери неодноразово поверталися до цього жанру, замислюючись над межами насильства та екзістенційними проблемами людського буття. В ісландському ж вестерні проблем героя взагалі не головна. Ковбой – останній американський герой. Але в американській літературі є й інші герої – переможці військових кампаній, політики, селебріті, творці фінансових імперій (як Дж. Рокфеллер). В ісландській культурі відсутні герої подібного медійного статусу та рівня всесвітньої популярності, проте тутешні герої пов’язані з традицією такої історичної давнини та міфологічної насиченості, якій американські ковбої можуть тільки позаздрити. Останні стали власним міфом, конструктами міфології, в якій відчувала гостру потребу достатньо молода американська культура. Зростання їх популярності співпало з формування масової культури та того рівня технічних можливостей медіації та тиражування, які були неосяжні для ісландського суспільства, яке власне і не переймалось подібним прагненням. Адже у всякому "вбивстві є щось геройське, навіть якщо воно не спровоковане і заслуговує засудження", відзначає М.І. Стеблін-Каменський в книзі "Світ саги" (1971). Опис смерті в самій її огидній, насильницькій і жорстокій формі як в сагах, так і в їх кіноверсіях часто носить цілком буденний, натуралістичний характер. При цьому сучасній Ісландії чужий мілітаризований героїзм. Її герої – це скальди, зберігачі епічної традиції (Сноррі Стулрусон), вчені, ті хто збирав і вивчав стародавні манускрипти (Арні Магнуссон), творці сучасної національної літератури (Хальдоур Лакснесс). Скандинавські герої – ті, хто демонструють силу духу, перемогу над собою, здійснення обов’язку. Часто в якості такого виступає помста, заради якої вони готові придушити інші почуття. Знати свою трагічну долю, але все одно виконати борг – призначення воїна. У цьому відношенні можна проводити паралелі ісландського вестерну не тільки з творчими пошуками Куросави, а в більшій мірі з епічними середньовічними нарративами інших народів, інтерес до яких відчутно зростає в ситуації постмодерну. Але подібні порівняння неможливо здійснити в обсязі окремої статті, тому ми залишаємо їх як перспективу подальших розвідок. Використані джерела 1. Стеблин-Каменский, М.И. Мир саги / М.И. Стеблин-Каменский. – М.: Наука, 1971 [Электронный ресурс]. – Режим доступа: http://ulfdalir.ru/literature/284. 2. David Williams. Medieval movies, in: The Yearbook of English Studies, vol. 20. Literature in the modern media: radio, Film and Television Special Number (1990). – Р. 1-32. 3. Frederick John T. Worthy westerns / John T. Frederick // The English Journal. – 1954. – Vol. 43. – No. 6. – Р. 281-286. 4. Higham C. Kurosawa's Humanism / Charles Higham // The Kenyon Review. – 1965. – Vol. 27. – No. 4. – Р. 737-742. 5. Kuntz María Elena de las Carreras. The Catholic Vision in Hollywood: Ford, Capra, Borzage and Hitchcock / María Elena de las Carreras Kuntz // Film History, Vol. 14, No. 2, Film and Religion (2002). – Р. 121-135. 6. Sorenssen B. Hrafn Gunnlaugsson – The Viking who Came in from the Cold? / B. Sorenssen // Transnational cinema in a global North: Nordic cinema in transition; [ed. by A. Nestingen, T.G. Elkingston]. – Detroit : Wayne State University Press, 2005. – Р. 341-355. УДК 111.85.7.01.78.01 Олена Олексіївна Капічіна© кандидат філософських наук, доцент Східноукраїнського національного університету імені Володимира Даля МУЗИЧНИЙ ТЕКСТ І ТВІР У КОНТЕКСТІ СЕМІОТИЧНОГО АНАЛІЗУ У статті розглядається проблема визначення та співвідношення музичного тексту й твору в контексті структурально-семіотичної та естетико-музикознавчої інтерпретації текстуальної проблематики. Осмислюється досвід сучасних теоретиків щодо естетико-семіотичної музичної теорії. Ключові слова: семіотика, музичний текст, музичний твір, текстуальність, інтерпретація. The problem of determining the relation of music and text, and composition in the context of structurallysemiotic and aesthetic-musicological interpretation of the textual problems. Interpreted experience contemporary theorists regarding the aesthetic-semiotic theory of music. Keywords: semiotics, music lyrics, music, textuality, interpretation. © Капічіна О. О., 2013 6 Вісник ДАКККіМ 1’2013 Текст, текстуальність, інтертекст, гіпертекст тощо – це той ряд категорій, який стає сенсовизначальним у філософії постмодернізму. Проблема тексту в філософії ХХ ст. є однією з ключових. У сучасній естетиці теж постає текстуальна проблематика, яка може бути зведена до питань: "що є музичним текстом і як співвідноситься музичний текст з твором". Треба зазначити, що проблема музичного тексту не має такої теоретичної бази в естетиці як, наприклад, проблематика літературного тексту, але спробуємо в даній статті виявити ключові моменти сучасних естетичних та музикознавчосеміотичних досліджень, в яких аналізується сутність музичного тексту, твору та їх взаєморозрізнення. На сьогодні існує декілька підходів до визначення музичного тексту. Це, по-перше, структурально-семіотична інтерпретація, яка перш за все визначає текст як артефакт мовлення, який розглядається в його знаковій якості. Тобто текст як знакова структура мовного процесу (праці Л. Акопяна, М. Арановського, В. Москаленка, І. Пясковського, С. Шипа та ін.). По-друге, музикознавчо-естетична інтерпретація, яка визначає текст як часовий простір, в якому народжуються культурні смисли (Б. Асафьєв, М. Арановський, М. Бонфельд, А. Рафікова, В. Суханцева, В. Холопова та ін.). Розглянемо ці підходи. У світлі структурально-семіотичної методології стає можливим вивчення широкого спектру модифікацій музичного тексту як знакової реальності, його зіставлення з твором. Категорія музичний текст відкриває можливість для знакової інтерпретації будь-якого формального елементу та всієї форми мовного продукту. М. Г. Арановський відзначає, що між музичним твором і текстом існують відносини різних способів буття артефакту: "ми говоримо про витвір у випадку, якщо він вже відбувся, вже існує – і фізично, і як уявлення ... Навпроти, про текст ми говоримо тільки стосовно того, що тільки ще відбувається, протікає в часі. Витвір – це те, що вже є; текст – те, що ще є" [1, 24]. Наслідуючи бартівське уявлення про текст і твір, Арановський говорить, що твір розгортається в текст, а текст – згортається в твір, твір – це феномен просторовий, а текст – часовий, твір є наслідок синтезу, що редукує й узагальнює, а текст – мережа елементів, що розгортаються в часі, щперебувають у певних відносинах один з одним і з усіма разом. Нарративне ро (...truncated)