CIVIL SOCIETY IN THE LIGHT OF THE CULTURAL DEVELOPMENT OF UKRAINE

Вісник НАКККіМ УДК 008:316.6 2’2014 Копієвська Ольга Рафаїлівна© кандидат педагогічних наук, доцент ГРОМАДЯНСЬКЕ СУСПІЛЬСТВО У СВІТЛІ КУЛЬТУРНОЇ РОЗБУДОВИ УКРАЇНИ Стаття присвячена актуальній проблемі сучасності, пов’язаній з важливою ознакою демократичної держави – розбудовою громадянського суспільства. Грунтуючись на теоретичних дослідженнях представників різних наукових течій, автор аналізує розвинуте громадянське суспільство як необхідну умову демократичного врядування, що, в свою чергу, дає змогу здійснювати захист індивідуальних і громадських інтересів громадян, брати участь у здійсненні державної культурної політики, контролювати рішення і дії влади щодо культурної розбудови України. Також розкривається практичний процес здійснення культурної функції держави. Ключові слова: інститути громадянського суспільства, демократія, культурна функція, культурна політика. Однією з важливих функцій демократичної держави є розвиток громадянського суспільства, заснованого на тісній взаємодії влади з різними соціальними інститутами, які, в свою чергу, є активним учасниками життєдіяльності країни. Розвинуте громадянське суспільство – це умова демократичного врядування, оскільки його наявність полегшує захист індивідуальних і громадських інтересів громадян, забезпечує підзвітність влади суспільству. В свою чергу, громадянське суспільство активно сприяє процесам політичної демократизації, відстоюючи матеріальну і духовну незалежність людини від держави, домагаючись правової гарантії такої незалежності, захисту приватних і суспільних інтересів людей. Реалії сьогодення особливо актуалізували питання щодо розбудови громадянського суспільства в Україні. Мета статті полягає у вивченні ролі і значення інститутів громадянського суспільства в процесі культурної розбудови України. Функціональна спрямованість інститутів громадянського суспільства, організаційно-правові засади їх створення і діяльності є предметом активної дискусії представників різних наукових течій. Зокрема, правові засади діяльності інститутів громадянського суспільства в своїх дослідженнях розглядали представники вітчизняної юридичної школи (Бандурка О.М., Бобровник С.В., Колодій А.М., Копейчиков В.В., Погрібний І.М., Рабінович П.М., Скакун О.Ф., Скрипнюк О.В., Шемшученко Ю.С. та ін.). З позиції державного управління, політичної, філософської науки увага вчених прикута до організаційно-інституційних засад розвитку громадянського суспільства (Горбатенко В.П., Зеленько Г.І., Корнієвський О.А., Кресіна І.О., Розова Т.В., Цвєтков В.В. та ін.). Визначаючи активний науковий інтерес до об’єкта нашого дослідження представниками вищезазначених наукових течій, слід наголосити, що з позиції культурологічної думки діяльність інститутів громадянського суспільства майже не розглядалась. На думку Г.Зеленько, терміном "громадянське суспільство" у політичній науці позначається сукупність наявних у суспільстві неполітичних та некомерційних відносин, які складаються поза сферою безпосереднього впливу держави. У визначенні категорії "громадянське суспільство" автор притримується комунікативної концепції і виходить з того, що ключовою фігурою у громадянському суспільстві є громадянин, статус якого розкривається через поняття "участь". Відповідно, громадянське суспільство – це феномен, який має кількісні і якісні ознаки. До кількісних належать власне структурні підрозділи неполітичної сфери, до якісних – форми політичної та громадської участі, посередництвом яких встановлюється комунікація між державою та суспільством [2, 2]. Аналізуючи структуру громадянського суспільства в Україні, ми визначаємо її досить складну і багаторівневу систему, яка включає: міжособові відносини без втручання держави; відносини між незалежними від держави суспільними інститутами, що реалізують повсякденні індивідуальні і колективні потреби. На внутрішніх людських потребах наголошують українські вчені, визначаючи їх соціокультурну і духовну складову. Так, соціокультурний простір, утворюваний громадянським суспільством, будується на трьох принципах: загальнозначуще, егалітарне право, що передбачає деякий мінімум зовнішніх свобод і гідності для кожної людини, припускаючи формальну рівність прав і обов’язків; захищена правом власність громадян; визнана суспільством внутрішня свобода людини [3, 130]. Зрілість громадянського суспільства визначається ставленням до найвищих моральних цінностей усіх його структур. Актуальною постає першочергова необхідність вироблення на державному рівні відповідних критеріїв та механізмів поширення загальнолюдських цінностей і громадянської солідарності. Сучасна практика державного регулювання доводить, що ігнорування владою суспільно корисних ініціатив, відсутність механізмів участі громадськості та об’єднань громадян у процесі ухвалення © Копієвська О. Р., 2014 51 Культурологія Копієвська О. Р. рішень призводять до стагнації суспільства, зростання корупції, створюють загрозу демократичному розвитку країни. Відтак, на думку О.Корнієвського, актуалізуються дослідження проблеми забезпечення національної безпеки на рівні її недержавної (суспільної) системи за активної участі громадських об’єднань, зокрема неурядових громадських організацій, а також проведення аналізу можливостей України адекватно протидіяти небезпечним тенденціям глобалізації, які посилюють конфліктоформуючі чинники внутрішнього походження [4, 15-16]. З огляду на вищезазначене вчені звертають увагу на соціокультурний та суспільно-політичний феномен громадянського суспільства, яке характеризується системою розгалужених соціальних інститутів, практик і цінностей і включає в себе наявність та розвиненість: соціальних інститутів (незалежні медіа; громадську думку; добровільні асоціації та об’єднання громадян; принцип верховенства права, реалізований в рівності громадян перед законом та в реальному доступі громадян до правової справедливості); соціальних практик (суспільна активність громадян; громадянська залучення до добровільних суспільних об’єднань; поінформованість про здійснення державної політики); суспільних цінностей та чеснот (плюралізм, толерантність, довіра до співвітчизників та суспільних інститутів, здатність до компромісів без втрати гідності, самоповага, ввічливість, громадська солідарність та взаємодопомога) [5, 168]. Ефективне використання і дійовий взаємозв’язок вищезазначених практик і цінностей дозволить створити демократичну державу, засновану на національній ідеї, в якій громадяни України зможуть відчувати себе повноцінними суб’єктами життя даної країни, реалізуючи гарантовані в ній права і свободи. Але слід констатувати, що соціально-економічна, правова політика, що проводилась протягом становлення української держави, на жаль, не забезпечила стабільних умов для присутності національної ідеї як основи демократичного суспільства. Тому в контексті дослідження слід звернутися до історичної ретроспективи становлення громадянського суспільства в Україні, які позначилися кардинальними структурними змінами в усіх сферах суспільного життя, в культурі зокр (...truncated)