NON-WORKING TIME OF THE PRINCIPAL OF THE KYIV SCHOOL UNDER THE CONDITIONS OF MARTIAL LAW

НЕПЕРЕРВНА ПРОФЕСІЙНА ОСВІТА: ТЕОРІЯ І ПРАКТИКА ВИПУСК № 1 (78), 2024 е-ISSN 2412-0774 DOI: https://doi.org/10.28925/1609-8595.2024.1.4 УДК 37.091.113:355.01 Костянтин Линьов https://orcid.org/0000-0002-3162-3900 кандидат наук державного управління, доцент, завідувач кафедри освітнього лідерства Інституту післядипломної освіти, Київський столичний університет імені Бориса Грінченка, вул. Бульварно-Кудрявська, 18/2, 04053 Київ, Україна, Діана Сабол https://orcid.org/0000-0003-1491-0403 кандидат психологічних наук, доцент, доцент кафедри освітнього лідерства Інституту післядипломної освіти, Київський столичний університет імені Бориса Грінченка, вул. Бульварно-Кудрявська, 18/2, 04053 Київ, Україна, ПОЗАРОБОЧИЙ ЧАС КЕРІВНИКА КИЇВСЬКОЇ ШКОЛИ В УМОВАХ ВОЄННОГО СТАНУ Стаття написана за результатами дослідження, яке було проведено у січні-лютому 2024 р. серед директорів двох столичних районів – Солом’янського та Деснянського. Метою було з’ясування рівня ресурсного стану керівника школи у вільний від роботи час в умовах воєнного стану. Мету уточнено дослідницькими завданнями: чи має директор можливість дотримуватися балансу між навантаженнями і відпочинком, щоб вистачало ресурсу на роботу? Чи займається директор профілактикою вигорання? У результаті дослідження визначено, що пріоритетом для керівника столичної школи в умовах воєнного стану є робота, його професійна діяльність. У той же час він стикається зі значними в першу чергу психологічними навантаженнями, але не приділяє достатньої уваги тим заходам, які спрямовані на відновлення особистості та її енергетичного потенціалу. Наше дослідження виявило, що дві третини респондентів відчувають, що мають низький рівень енергії для життєдіяльності після робочого дня, з них майже 15% фіксують у себе стан виснаженості. Третина опитаних має ознаки вигорання. Відповіді респондентів свідчать про те, що проблема відновлення та накопичення ресурсу усвідомлюється керівниками шкіл як необхідна до вирішення. Наголошено, що в період воєнного стану займатись своїм ментальним здоров’ям, профілактикою вигорання, набуттям життєстійкості, ресурсозбереженням керівнику школи важливіше, ніж у звичайний мирний період. З управлінської точки зору є потреба повернутися до унормування робочого часу для освітян, перерозподілу повноважень всередині шкільної команди, спираючись на реальну автономію (в першу чергу – організаційну), зафіксовану у вітчизняному законодавстві. Ключові слова: воєнний стан, заклад загальної середньої освіти, керівник школи, професійне вигорання, ресурсний стан керівника школи. ВСТУП На керівника закладу загальної середньої освіти, який де-факто став центральною фігурою у подальшій реалізації реформи «Нова українська школа», щоденно покладається багато завдань, особливо під час воєнного стану. Від його психологічної стабільності частково залежить емоційний стан підлеглих і психологічний клімат школи загалом. 44 © Линьов Костянтин, Сабол Діана, 2024 e-ISSN 2412-0774 CONTINUING PROFESSIONAL EDUCATION: THEORY AND PRACTICE ISSUE № 1 (78), 2024 Згідно теорії триєдиного мозку Поля Макліна (Lambert, 2003), коли людині загрожує небезпека, активізується рептильний мозок, основною функцією якого є самозбереження, а також лімбічна система, проявом якої є емоції. В умовах воєнного стану, у постійному стресовому стані, в якому зараз перебувають всі мешканці України, мова йде в першу чергу про виживання. Переважають емоції тривоги, суму, страху, гніву, злості, люті тощо. І в цих умовах діяти з ясним розумом, чітким мисленням складно. А від керівника школи очікують і вимагають «бути в строю», виконувати поточні та стратегічні завдання та ухвалювати раціональні й ефективні управлінські рішення. Керівник школи так само, як і всі українці, перебуває в стані колективної травми, може мати пригнічений стан, що блокуватиме ментальну сферу. У вересні 2022 р. Освітньою агенцією м. Києва було проведене онлайнопитування вчителів (1485 осіб) «Визначення фізичної та психологічної готовності педагогів на початку нового навчального року в умовах воєнного стану». Серед висновків: тільки третина педагогів відчуває себе в ресурсному стані протягом робочого дня: бадьорими і в гарному настрої (36,3%), активними та енергійними (31,4%). Учителям найменш притаманні відчуття спокою та розслаблення; переважна більшість опитаних має напруження психоемоційного стану (74,4%). Лише п’ята частина опитаних (19%) має повноцінний сон, менше половини респондентів (46,1%) збалансовано та якісно харчується (Фізична та психологічна готовність педагогів, 2022). Помітна частина українців відчуває втому, виснаженість, тривожність, проблеми зі сном. Топ-5 занять, які останнім часом приносять задоволення – це спілкування з рідними/дітьми/друзями, прогулянки на свіжому повітрі, перегляд фільмів/сералів вдома, проведення часу в інтернеті (YouTube, соцмережі, сайти) та прослуховування музики (частіше для молоді) або читання та спілкування з домашніми тваринами (для людей старшого віку). Про це свідчать результати дослідження «Українського інституту майбутнього» у травні 2023 р. (Як змінився психоемоційний стан українців, 2023). У Міністерстві охорони здоров’я спостерігають зростання кількості продажів препаратів, які стосуються проблем із психічним здоров’ям. Упродовж 2023 р. українські лікарі виписали пацієнтам 142,4 тисячі рецептів, з них у м. Києві – 20996 (Понад 140 тисяч е-рецептів на ліки, 2023). Більшість респондентів (55%) у грудні 2023 р. зазначають, що в їхньому житті останнім часом переважає втома – під час попередньої хвилі опитування у квітні 2023 р. такий стан декларували 50% опитаних. Серед інших найбільш поширених станів опитаних переважають напруженість (43%), роздратування (32%), безсилля (31%), розчарування (29%), обережність (28%), страх (28%) та гнів (25%) (Градус українського суспільства під час війни, 2023). Аналіз літератури свідчить, що проблема синдрому професійного вигорання знайшла своє відображення в роботах зарубіжних і вітчизняних вчених, присвячених змісту та структурі цього синдрому (М. Буриш, Г. Діон, Л. Карамушка, Н. Левицька, Г. Ложкін, М. Лейтер, С. Максименко, Л. Малець, Е. Махер, В. Орел, М. Смульсон, Т. Форманюк, Х. Фрейденбергер, У. Шуфелі та інші), а також методам його діагностики (Н. Водоп’янова, С. Джексон, К. Маслач, Т. Ронгинська, О. Старченкова та інші). Окрім того, деякі вияви синдрому професійного вигорання досліджувалися серед представників різних професійних груп – працівників медичних закладів (Г. Каплан, І. Кущ, К. Маслач, Г. Робертс, Б. Седок, В. Семеніхіна, К. Черніс А. Юр’єв, Л. Юр’єва та інші), соціальних працівників (Т. Марек, К. Ван Вак та інші), спортсменів (Б. Вайт, В. Могран, Р. Сміт, Р. Уейнберг, Р. Флиппин, А. Хакней) тощо. Досліджень проблеми синдрому професійного вигорання саме в директорів шкіл під час кризових ситуацій бракує, хоча, як зазначають Dadaczynski та Paulus (2015), © Линьов Костянтин, Сабол Діана, 2024 НЕПЕРЕРВНА ПРОФЕСІЙНА ОСВІТА: ТЕОРІЯ І ПРАКТИКА ВИПУСК № 1 (78), 2024 е-ISSN 2412-0774 керівники ш (...truncated)