The call of sword and journey: ideology, masculinity, and the driving forces of viking raids

Y APSNIM, 2025, №:1 (39) ВСЕСВІТНЯ ІСТОРІЯ WORLD HISTORY ISSN: 2411‑6181(on-line); ISSN: 2311‑9896 (print) Current issues of social studies and history of medіcine. Joint Ukrainian – Romanian scientific journal, 2025, № :1 (39), P. 39-46 УДК: 94(481/489)»04/10»:316.346.2+355.48 DOI 10.24061/2411-6181.1.2025.433 ПОКЛИК МЕЧА Й МАНДРІВ: ІДЕОЛОГІЯ, МАСКУЛІННІСТЬ ТА МОТИВАЦІЯ ВІЙСЬКОВИХ ПОХОДІВ ВІКІНГІВ Іван ВОРОТНЯК Чернівецький національний університет ім. Ю. Федьковича, Україна THE CALL OF SWORD AND JOURNEY: IDEOLOGY, MASCULINITY, AND THE DRIVING FORCES OF VIKING RAIDS Ivan VOROTNIAK Yuriy Fedkovych Chernivtsi National University, Ukraine ORCID ID: https://orcid.org/0000‑0003‑2383‑0202 ResearcherID: S‑6242‑2016 Vorotniak Ivan. The call of sword and journey: ideology, masculinity, and the driving forces of viking raids.The article is devoted to the analysis of a complex of problems related to the prerequisites of the Scandinavian military activity in the Viking Age. The aim and novelty of the research. Based on the analysis of written and material sources, the author proves that the determining prerequisites for the wide expansion of the Vikings were the need for high mobility, achieved through travel, which contributed to the formation of the image authority of a brave traveller and discoverer among young Scandinavians, the acquisition of military experience, the desire to seize wealth in a foreign land, which in turn formed the high social status of the king, who generously rewarded his warriors; the existence of a warrior cult, based on a complex of mutual obligations, in which only a brave and successful leader enjoyed unquestioned authority; campaigns served as social elevators, contributing to the rise of social prestige, power and material well-being of individuals endowed with organizational and leadership qualities. Methodology of the research. The study draws on a broad array of epigraphic, archaeological, and literary sources to examine the social, ideological, and religious factors underlying the large-scale military activity of the Vikings in Europe. Conclusions. The large-scale military activity of the Vikings represents a complex, multifactorial phenomenon in which ideological, social, and religious factors played a decisive role. An analysis of written Scandinavian sources – particularly family sagas, the Poetic Edda and runic inscriptions – reveals the dominance of warrior values within the Scandinavian society of the time. Key words: Scandinavia, Viking Age, heroic society, ideological prerequisites of military campaigns. Постановка проблеми. Кінець І тис. н. е. ознаменований останнім масштабним потрясінням підвалин європейської цивілізації доі ранньодержавного періоду. В історичній науці цей складний, неоднозначний процес, який здавався середньовічним європейцям катастрофічним, – отримав назву «рух вікінгів». В означеному контексті доречно акцентувати: термін, що «маркував» учасників цього руху, має давньоскандинавське походження. Попервах ним позначався будь-який військовий похід, котрий організовувався й реалізовувався жителями Скандинавського півострову за межами зони їхнього власного поселення 1. Пізніше, в ХІ ст. «вікінгами» стали називати учасників такого походу. У скандинавістиці існують різні тлумачення змісту даного слова. В лексиконі мешканців означеного регіону у VIII‑ХІ ст. слово «víkingr» могло використовуватись по відношенню до людини, – однак навряд чи вони назвали би так самих себе чи свій час. Ймовірно, для них це означало щось на кшталт «пірат» і вказувало, швидше, на рід занять, до того ж не найпоширеніший. Німецький клірик Адам Бременський у своєму опусі «Діяння отців Гамбургської Церкви» (1075/1076 рр.) писав про вікінгів наступне: «Там багато золота (між о. Зеландія і Фюн – І. В.), зібраного в результаті піратських набігів. Самі ж пірати, яких там називають вікінгами, а у нас аскоманами (дітьми ясеня, вочевидь натякаючи на матеріал, з якого будувалися човни – І. В.), платять данину датському королю, за що той дозволяє їм грабувати варварів, у достатку мешкають навколо цього моря» 2. Це слово, безумовно, не ототожнювалося з цілою культурою. В той період воно не обов’язково мало суто негативне забарвлення і не завжди асоціювалося із насильством: цими сенсами воно почало обростати у наступні століття, вже після завершення епохи вікінгів 3. Варто також відзначити, що «вікінгами» називали не лише скандинавів; даний термін вживали по відношенню до всіх піратів Балтійського Kulakov V. «Baltijskij akcent v dvizhenii vikingov (etnicheskie diffuzii i tradicii iskusstva)» [The Baltic accent in the Viking movement (ethnic diffusion and artistic traditions)], Archaeologia Lituana, vol. I, Vilnius, 1999, P. 197 [in Russian]. 2   Adam Bremenskij. Deyaniya arhiepiskopov gamburskoj cerkvi [The Deeds of the Archbishops of the Hamburg Church], Adam Bremenskij, Gel’mol’d iz Bosau, Arnol’d Lyubekskij. Slavyanskie hroniki [Adam of Bremen, Helmold of Bosau, Arnold of Lübeck. Slavic Chronicles], M., Russkaya panorama, 2011, Р. 101 [in Russian]. 3   Prajs N. Istoriya vikingov: deti Yasenya i Vyaza [The History of the Vikings: Children of the Ash and the Elm], M.: KoLibri, Azbuka-Attikus, 2021, Р. 25 [in Russian]. 1   Актуальні питання суспільних наук та історії медицини. Спільний українсько-румунський науковий журнал. (АПСНІМ), 2025, № 1 (39), P. 39-46 39 WORLD HISTORY моря та використовували навіть в Англії. Аналогічно – жертвами набігів вікінгів ставали не лише люди, які жили за межами Скандинавії. Для самих скандинавських етносів всі «вікінги» були піратами, від нападів яких вони не відчували себе захищеними й перебували у небезпеці, як франки чи англійці 4. Слово «вікінг» у їхньому розумінні не мало романтичного або взагалі позитивного значення 5. Найбільшою мірою риси грабіжницької стихії вікінга були притаманні фронтирним загонам максимально маргіналізованих елементів, які часто просто не обтяжували себе пошуком пригод на стороні, за морем, а «промишляли мечем і торгівлею» за рахунок відносно менш вой овничих сусідів 6. Один з хрестоматійних прикладів описано в «Сазі про Греттіра»: «Людям здавалося великим неподобством, що розбійники і берсерки примушували гідних людей до двобоїв, зазіхаючи на їхніх дружин і добро, і не платили віри за тих, хто гинув від їхньої руки. Багатьох так зганьбили: хто поплатився добром, а хто й життям… Називають двох братів, які були найгіршими. Одного звали Торір Черево, а іншого Егмунд Злий. Вони були родом з Халогаланда, сильніші й вищі на зріст, ніж інші люди. Вони були берсерками і, впадаючи в лють, нікого не щадили. Вони забирали дружин і доньок чоловіків і, протримавши тиждень або два у себе, відсилали назад. Де тільки вони не з’являлися, усюди грабували і чинили усілякі інші безчинства» 7. Майже прямо продовжує цей епізод досить популярна сцена сутички Греттіра зі Снеколлем- берсерком, якому він виламав щелепу. Автор саги зазначає: «Тоді часто бувало в Норвегії, що лісові волоцюги виходили з лісів» 8. (...truncated)