EXISTENCE IN THE CONTEXT OF HUMANISM

170 ПРОБЛЕМИ ГУМАНІТАРНИХ НАУК. ВИПУСК 33. ФІЛОСОФІЯ ПОВІДОМЛЕННЯ. ДОДАТКИ. НАУКОВЕ ЖИТТЯ Володимир ВОЗНЯК ЕКЗИСТЕНЦІЯ У КОНТЕКСТІ ГУМАНІЗМУ 11 – 12 жовтня 2013 р. у Дрогобицькому державному педагогічному університеті імені Івана Франка відбулися організовані кафедрою філософії імені професора Валерія Григоровича Скотного 25-ті Ювілейні Міжнародні людинознавчі філософські читання (постійнодіючий філософський семінар) на тему “Гуманізм. Людина. Екзистенція”. Перша подібна конференція зібрала у Дрогобичі філософів у 1989 р. З наступного року традиція таких читань одержала назву “Гуманізм. Людина”, а третє слово позначало тематику теоретичного пошуку (Сучасність, Свобода, Культура, Духовність, Освіта, Творчість, Моральність, Мистецтво, Віра, Істина, Історія, Пізнання, Спілкування, Діяльність, Цінності, Мова, Суспільство, Раціональність, Глобалізація, Інформація, Політика, Час, Пам’ять). У 2013 р. – Екзистенція. Заслуга в започаткуванні й розвитку дрогобицьких людинознавчих читань належить передовсім попередньому ректору нашого університету – філософу Валерію Григоровичу Скотному. Натхненником і постійним учасником упродовж багатьох років був патріарх української філософії, “київський Сартр” (як його ще у 60-х рр. минулого століття назвав засновник київської школи гуманістичного марксизму П.В. Копнін) – доктор філософських наук, заслужений професор Київського національного університету імені Тараса Шевченка Ігор Валентинович Бичко. Чверть століття щороку в жовтні у Дрогобичі збиралися філософи з різних міст України, а також з Республіки Польща та Російської Федерації. Спілкувалися, слухали одне одного, сперечалися, іноді виїжджали у Карпати, де також сперечалися, знаходили нових товаришів і колег по цеху, радісно зустрічалися зі старими друзями. На наше переконання, проводити у себе такі конференції – майже єдиний ЕКЗИСТЕНЦІЯ У КОНТЕКСТІ ГУМАНІЗМУ 171 спосіб долати певну периферійність, провінційність (відомо, периферія, провінція – це не географія, а стан душі), тримати себе у належному теоретично-філософському тонусі, інакше кажучи – вчитися. На конференцію “Гуманізм. Людина. Екзистенція” прибули 17 гостей (1 – з Москви, 2 – з Києва, 2 – із Сум, 1 – із Запоріжжя, 1 – з Хмельницького, 5 – зі Львова, 5 – з Івано-Франківська, з них – що особливо приємно – троє студентів філософського факультету Прикарпатського національного університету імені Василя Стефаника). Були присутні викладачі кафедри філософії нашого університету, аспіранти, студенти спеціальності “Філософія”, випускники Відділення філософії минулих років. Відкриваючи конференцію, я, як голова Оргкомітету, передав вітання від професора Бичка Ігоря Валентиновича, з яким мав телефонну розмову напередодні. Він вибачався, що не може взяти участь, і зазначив, що дрогобицькі людинознавчі читання упродовж 25-ти років стали феноменом в інтелектуально-філософському житті України, – не кожний обласний центр може таким пишатися. Все це, – підкреслив київський професор, – завдяки Валерію Григоровичу Скотному, який невиправдано передчасно, раптово відійшов у вічність, а відчуття цієї втрати вже є екзистенцією вищої проби. Конференція працювала два дні у суто творчому форматі: після кожної доповіді або виступу – запитання, коментарі, дискусії. Віктор Петрушенко (доктор філософських наук, професор, м. Львів) у доповіді “Екзистенція в антропологічних та позаантропологічних проявах” зазначив, що поняття екзистенції є одним із центральних понять усієї історії європейської філософії. В античній філософії термін “υπάρξις” переважно трактувався як те, що виходить із першого начала, а у платонізмі так чи так корелювалося з єдиним. Приблизно в такому ж значенні – початкового буття або перед-буття – воно побутувало у ранній християнській філософії та часто ототожнювалось з буттям, тому вживалося у значенні субстанції, сутності, сущого. У схоластиці сутність та існування були одними з найважливіших понять метафізики та теології; відомо, що у традиції неотомізму Бога характеризують як єдність сутності та буття. У німецькій класичній філософії сутність та існування позначалися як “So-sein” та “Da-sein” – “Так-буття” та “Ось-буття” (або сутність та наявне буття). Суттєвий 172 ПРОБЛЕМИ ГУМАНІТАРНИХ НАУК. ВИПУСК 33. ФІЛОСОФІЯ поворот у вживанні цього поняття пов’язують з ім’ям С. К’єркегора, який із психологічною гостротою та літературною експресією одним із перших у світовій філософії (а його попередником можна вважати Б. Паскаля) окреслив людину в ракурсі безосновності, закинутості у світ, зумовленою відсутністю у неї за звичайних умов життя надійної опори, призначення, чіткого життєвого покликання та ін. У подальшому, в доволі різноманітному за думками та спрямуваннями напрямі екзистенціалізму, ці поняття пов’язувалися з відмінними засадами та проявами: забуттям буття, ексцентричністю людини, її свободою, відсутністю в людини єдиного і надійного еталону життя та ін. Для нашого культурного регіону в цьому плані важливе значення мали твори Ф.М. Достоєвського та їх інтерпретація М.М. Бахтіним, а також твори М. Бердяєва та Л. Шестова. Ці ідеї екзистенціалізму, інтегровані у поняття екзистенції, набули загального поширення, утвердивши у громадській думці ідею мінливості та занепокоєності людини, її ексцентричності, відсутності у неї заздалегідь наданого їй життєвого орієнтиру. Якщо екзистенція – це людський спосіб буття, що виявляється у постійному виході за всі та усілякі межі, якщо все екзистує, то: 1) хто є суб’єктом екзистування? (хто або що екзистує?); 2) чому людина екзистує? (що спричиняє екзистування?); 3) як людина екзистує? (чи існує загальна траєкторія екзистенції?); 4) звідки і куди людина екзистує? Людина часів масовізації статусу “приватної особи” (приблизно друга половина ХІХ – 30-ті рр. ХХ ст.) починає відчувати дещо неприродне і незвичне для себе загалом – відчуження від своєї власної сутності як фізичної (тілесної), так і ментальної. Реалії сьогодення додають до такого стану справ багато чого, ще більш жахливого. У найрізноманітніших філософських опрацюваннях поняттю екзистенції передбачалася присутність у самому механізмі її здійснення рефлексії як інтелектуального сприйняття та фіксації всього, що наповнює горизонт людського світосприйняття. Рефлексія також набуває у понятті екзистенції характеру, чинника і результату відчуження. Саме рефлексія забезпечує внутрішню тотожність усього процесу екзистенції та його суб’єкту: рефлексія – це пам’ять у дії так само, як пам’ять – це модус собітотожності рефлексії. Нарешті, з рефлексією можна пов’язати й онтологію екзисту- ЕКЗИСТЕНЦІЯ У КОНТЕКСТІ ГУМАНІЗМУ 173 вання: саме рефлексія зумовлює замикання всіх власних актів на себе, перетворюючи процес рефлексування у дещо самоцентроване, тобто в буттєвий атом або індивід. У результаті екзистування набуває характеру буттєвої міграції деякої точки, здатної висвітлювати навколо себе деякий простір (“отвір у бутті” – М. Гайдеґґер), в якому ніколи не висвітлюється те, що важило би найбільше: причини, засади та сенси такої міграції (...truncated)